Повернення Оленки
Олена стояла перед дверима Сергієвої хати, нервувато крутячи ручку сумки. Два з половиною роки тому вона пішла від нього, гупнувши дверима, певна, що Тарас, його друг із грішми та авто, дасть їй життя, про яке мріяла. Та Тарас виявився не таким, і тепер Олена вирішила повернутися. «Сергій завжди мене любив, — думала вона. — Візьме назад, куди він подінеться». Вона натиснула дзвінок, поправила волосся й натягнула усмішку. Двері відчинив Сергій, і від його здивованого «Ого, кого я бачу! Яким вітром занесло?» Олена відчула себе впевненіше.
«А я повернулася, — усміхнулася вона, вдихаючи аромат смаженої картоплі з котлетами. — Вечерю готуєш? Пахне смачно». Сергій насупився: «Куди повернулася? До мене?» Олена кивнула, але наступне питання збило її з пантелику: «Ми вже поїли. Вибач, не запрошую». «Ми? — перепитала вона, відчуваючи, як всередині закипає тривога. — Хто це „ми“?» І тут із кухні вийшла жінка. Олена придивилася й ахнула: це була Наталя, її подруга, з якою вони колис пили шампанське, обговорюючи, як піти від Сергія.
Олена й Сергій побралися п’ять років тому, але їхній шлюб був повний сварок. Вона хотіла гарного життя: ресторани, подорожі, дорогі сукні. Сергій, інженер на заводі, заробляв мало, хоч і старався. Його батьки привозили продукти із села, щоб заощадити, але Олена нарікала: «Я не хочу їхнього молока та сиру!» Вона витрачала свої гроші на одяг і новий телефон у кредит, а від Сергія вимагала більше. «Ти жебрак, — кидала вона. — Навіщо я з тобою зв’язалася?» Він просив її прибирати в хаті, але вона відмовлялася: «Це твоя хата, я тут не господиня».
Все змінилося, коли Олена захопилася Тарасом. Він був чарівним, із грішми, водив її в кав’ярні, обіцяв золоті гори. Подруга Наталя попереджала: «Оленко, Тарас — жінколюб, подумай!» Але Олена не слухала. Вона зібрала речі, кинула Сергію ключі й поїхала з Тарасом, навіть не попрощавшись. Наталя залишилася в тій хаті, прибираючи хаос, який Олена залишила. Тоді вона сміялася: «Бери Сергія собі, він твій!» І не думала, що її слова стануть пророчими.
Життя з Тарасом виявилося не казкою. Він був щедрим, але вимагав підпорядкування, а його «гуляння» Олена терпіла, поки не втомилася. Через два роки вона дізналася, що Сергій отримав підвищення, купив авто й не одружився. «Він мене чекає», — вирішила вона, кинувши Тарасові записку й поїхавши. Але тепер, стоячи в дверях, вона дивилася на Наталю, яка спокійно промовила: «Привіт, подруго. Чого дивуєшся? Ти сама мені його віддала».
Олена відчула, як щоки полум’яніють. «Ви одружені?» — видихала вона. Сергій кивнув: «Так, Олено. І в нас усе добре. А ти що хотіла?» Вона заплуталася: «Я думала… Може, ми могли б…» Наталя м’яко перебила: «Оленко, у тебе є батьки. Вони радітимуть. А нам із Сергієм пора. Прощавай». Двері зачинилися, й Олена лишилася сама на сходах, стискаючи сумку.
Вона згадала, як Наталя прибирала в тій хаті, як пекла пироги, як відвідувала свою бабусю. Тоді Олена сміялася з її «простоти», а тепер зрозуміла: Наталя дала Сергію те, чого вона не могла — турботу, затишок, любов. Олена хотіла повернутися до Тараса, але записка, яку вона залишила, спалила всі мости. Батьки? Вони давно віддалилися, ображені її вибором. Вона сіла на лавку біля під’їзду, відчуваючи, як світ руйнується. «Що ж я наробила?» — шепотіла вона, але відповіді не було.
А в хаті Сергій і Наталя готувалися до вечері. Через місяць у них народилися близнюки, і Сергієві батьки, що обожнювали нову невістку, не могли натішитися. Олена ж лишилася з нічим, шкодуючи про свій вибір. Життя, як і казала Наталя, не пробачає тих, хто розкидається справжнім заради марення.
