Буває, здається, що в мами замість серця — безкрайнє море терпіння. П’ять років тому тато вчинив так підло, що й досі важко про це згадувати. А вона? Тільки посміхається і каже: «Що було, те минуло. Прийшов, покаявся, прощення благає… Хоче повернутися, знову жити разом…»
А ми з братом — рішуче проти. Бо пам’ятаємо усе. А забувати таке — все одно, що зрадити себе. Майже сорок років вони були разом: від тісної кімнати в гуртожитку до великого будинку під Києвом. Спочатку — малесенька квартирка, потім дві кімнати, три, а згодом — розкішна п’ятикімнатна й хата за містом. Тато любив жити на широку ногу: нові іномарки що два роки, ремонти «як у людей», найдобріша техніка.
А ще він любив свою секретарку. В прямому сенсі — залицявся без сорому. І ось одного дня вона оголосила, що чекає дитину. Пізно робити аборт. І тато вирішив: «Люблю, піду будувати нову сім’ю!» Якби просто пішов — ще було б куди простіше. Та ні. Він почав ділити майно, наче ми йому чужі. Все прикидав: «А чи не забрав я замало?»
Я тоді вже була заміжня, жила окремо. А брат залишився з мамою. Йому перед весіллям тато обіцяв квартиру, але після скандалу — обіцянки лишилися, а житла не було. Забрав собі будинок, гараж, машину, а ще — виніс із квартири все, що вважав «своїм». Навіть маму позбавив доступу до рахунку: «Гроші тепер потрібні моїй новій сім’ї».
Потім він місяцями приходив к нам, немов на роботу: то за улюбленим стільчиком, то за набором чарок. І лише коли брат змінив замок, це припинилося. Тоді ми з мамою вирішили розміняти квартиру, щоб брат із дружиною мали окреме житло. На весіллі тато не був — і не наполягав. Після його втечі фінанси в родині стали гірші, але ми витягнули.
Мама повернулася на стару роботу — досвідчену бухгалтерку прийняли з радістю. Ми з братом теж підтягнулися, і поступово все налагодилося. А от у тата справи пішли кепсько. Здоров’я зрадило, молода дружина, якій він так вірив, викинула його за двері. Цього разу він навіть не ділив майно — залишив їй будинок, собі взяв лише авто й перебрався до готелю.
І почалося… Дзвінки до мами, сльозливі бесіди: «Пробач, був дурнем… Давай все повернемо…» І знаєте що? Вона його почула! Прийшла до нас з братом і каже: «Ваш тато хоче з вами помиритися… Я думаю, може, дати йому шанс?»
Ми з братом аж оніміли. Одразу сказали: якщо вона його прийме — ми більше не переступимо поріг цього дому. Любимо її, завжди будемо поруч, але повертатися до зрадника — це не прощення, це зневага до самої себе.
І говорити про «тата» ми більше не хочемо. Бо той, хто кинув родину заради мрій, не має права зватися батьком.
