Бабця: прийшла, погралася з дитиною, пішла. Я: готуй, прибирай, розважай.
Я на межі. Кожні вихідні перетворюються у нескінченний марафон, де я маю бути ідеальною господаркою, матір’ю та співрозмовницею. А все через візити свекрухи, яка називає себе “люблячою бабусею”. Вона приходить, бавиться з онуком, а я маю готувати, прибирати й посміхатися, ніби в мене немає інших турбот. Ця історія не моя, але вона настільки близька багатьом, що викликає бурю емоцій. Люди обговорюють, сперечаються, і я розумію — не всі хочуть такої “допомоги” по вихідних.
У нашого сина лише одна бабуся — мама мого чоловіка, Оксана Іванівна. Вона — класична бабуся з невеличкого містечка під Полтавою. Колись — актриса місцевого драмтеатру, вона обожнює бути в центрі уваги. Постійно твердить, як сильно любить нашого сина, як сумує за ним, як готова допомагати. Але її “допомога” — це лише візити в гості, що більше схожі на театральну виставу.
Оксана Іванівна вийшла на пенсію рано, і тепер їй нічим зайнятися. Вона живе сама, її дні тягнуться повільно, а наш дім став для неї способом розвіяти нудьгу. Ні, вона не приходить, щоб посидіти з онуком чи дати мені перепочити. Вона приходить “у гості”. І я не можу відмовити єдиній бабусі, правда? Адже вона ж не робить нічого поганого. У неї є право бачити онука. Кожного разу вона приносить йому іграшки, тримає на руках, іноді навіть гуляє з коляскою по нашому подвір’ю хвилин сорок — і це вся її “допомога”. Сусідки в захваті: “Яка чудова бабуся, завжди до онука ходить!” Але ніхто не бачить, що відбувається за закритими дверима.
Я не хочу таких “гостей” і такої “допомоги”, навіть якщо вона безкоштовна. Свекруха з’являється кожні вихідні, коли мій чоловік, Тарас, вдома. Їй подобається, коли вся родина в зборі, щоб вона могла сяяти. Іноді вона приводить свекра, Петра Олексійовича, але він рідко погоджується — у нього своє життя, свої захоплення, і вони з дружиною навіть сплять у різних кімнатах.
А тепер уявіть: я — молода мама, нашому синові ще й року немає. Він капризничає, у нього зубки ріжуться, болить животик, я не сплю ночами. Але я маю “скористатися” бабусиною допомогою, бо вона вже їде. Це значить — прибирання, готування, сервірування столу та нескінченні розмови. Я намагалася перекласти прибирання на Тараса, але він бурчить: “Я цілий тиждень працював, дай відпочити!” І ось я метуся між кухнею, дитиною та свекрухою, яка сидить у своєму улюбленому кріслі і теЯ просто мрію про день, коли зможу сказати: “Сьогодні не зручно, давайте якось іншим разом”, і нарешті відпочити.
