Як тільки донька закінчила школу, я втекла від чоловіка
— Безсердечна!
— Бідолашний чоловік, як так можна!
— Доньку з собою забрала, гадюка!
Усе село Яворівка співчувало покинутому Богдану. Родичі, сусіди, друзі — усі вважали, що його дружина жила як за кам’яною стіною, але підступно втекла, дочекавшись, поки донька закінчить школу. Бідолаха в 55 років залишився сам, усіма покинутий! Так говорили люди, але ніхто не знав правди. За цією історією ховалися роки болю, зради й боротьби за виживання.
Оксана вийшла за Богдана з великого кохання. Він був старший на п’ятнадцять років, але заради неї кинув першу дружину й сина, відмовившись від частини майна. На початку їхнього шлюбу Богдан здавався ідеальним: турботливий, сильний, готовий на все заради коханої. Але після народження доньки Софійки все змінилося. Оксана, заглиблена в клопоти про дитину, не одразу помітила, як чоловік віддаляється. Він звалив на неї всі домашні справи, а незабаром і гроші перестав приносити.
Коли Софійка пішла до садочка, Оксана повернулася на роботу, щоб прогодувати сім’ю. Богдан же, замість допомагати, перетворив їхню квартиру в Кам’янці-Бузькій на шинок. Він приводив товаришів, влаштовував п’яні посиденьки, поки Оксана працювала. Вона вже думала про розлучення, але доля завдала нового удару. Один із приятелів Богдана заснув з цигаркою, і їхня оселя згоріла дотла.
На щастя, пожежа не торкнулася сусідів, але Оксана втратила все: дім, речі, відчуття безпеки. Того дня вона стояла серед попелища з маленькою Софійкою на руках, не знаючи, куди йти. Хотілося кинути все й тікати, але заради доньки вона стрималася. Позичивши грошей у сусідки, Оксана зняла номер у готелі. Про чоловіка вона не хвилювалася — знала, що він викрутиться.
Вранці Богдан знайшов її. З посмішкою заявив, що «вирішив проблему»: вони переїдуть до його матері в село Яворівку. Оксані цей план видався жахом. Їй довелося б кинути роботу, забрати Софійку з садочка, починати все з нуля. Але вибору не було: без житла, без грошей, з дитиною на руках вона погодилася. Сльози душили її, але вона стиснула зуби, сподіваючись, що в селі Богдан зміниться, візьметься за розум, перестане пити. Як же вона помилялася.
У селі все стало ще гірше. Свекруха, добра, але сліпо любляча сина, не сміла дорікнути йому навіть словом. Богдан пив ще більше, пропадав з дружками, а Оксана тягла все на собі. Вона бралася за будь-яку підробіток: шила, прибирала, торгувала на ринку, збирала кожну копійку. Згорілу квартиру продали за безцінь, і всі гроші пішли на документи, одяг і побутові потреби. Оксана терпіла приниження, мовчала, але в душі живе однією думкою: дочекатися, поки Софійка закінчить школу, і втекти.
Роки в селі були пеклом. Богдан не працював, жив за рахунок матері й дружини, а Оксана почувалася бранкою. Вона приховувала свої плани, знаючи, що чоловік її не відпустить. Коли Софійка отримала атестат, Оксана зібрала речі й тихо виїхала з донькою до міста. Богдан помітив їхню відсутність лише через два дні — він був у черговому запиї.
У селі почалися пересуди. Богдан усім розповідав, що Оксана зрадила йому, втекла до коханця, залишивши «бідолашного чоловіка» у важку хвилину. Сусіди й родичі клеймили її, називали негідницею, шкодували «нещасного» Богдана. Для них вона стала втіленням зла, руйнівницею сім’ї. Але Оксані було байдуже. Вона надто довго прикидалася, підтримуючи ілюзію щасливого шлюбу заради доньки.
Софійка не осуджувала матір. Вона знала, через що довелося пройти Оксані. Кілька разів вона бачилася з батьком, але коли Богдан перестав давати їй гроші, спілкування згасло. Тепер Софійка навіть не пам’ятає дорогу в село. Вона підтримує матір, розуміючи, що та врятувала їх обох від життя в пеклі.
Оксана починає все з нуля. Вона зняла маленьку квартирку, влаштувалася на роботу, будує плани. Вперше за роки вона почувається вільною. Хай село пліткує, хай Богдан розпускає чутки — їй усе одно. Вона вистояла, заради доньки й заради себе. Але в серці все ще тліє біль: як людина, яку вона кохала, могла перетворити її життя на кошмар? Вона не шкодує про втечу, але іноді запитує себе: чи можна було щось змінити?
