Зрада за чашкою чаю: Історія Наталі
Наталя йшла додому з роботи, на душі була легкість – сьогодні їх відпустили раніше. Вулиці броварські дихали весняним теплом, і вона роздумувала, як провести несподівану вільну вечірку.
— Може, до Ганни завітати? – спалахнула думка. – Давно не бачились.
Рішення прийшло миттєво. Наталя заскочила до кондитерської по пиріг із вишнями і за півгодини вже дзвонила у двері подруги.
— Привіт! – Ганна розчинила двері, її очі химерно блиснули.
— А я до тебе в гості! – посміхнулась Наталя, простягаючи коробку з пирогом.
— Заходь, в мене для тебе сюрприз, – раптом промовила Ганна, і в її голосі прослизнула дивна нотка.
— Який ще сюрприз? – насторожилась Наталя, але, не чекаючи відповіді, пройшла на кухню. Там вона завмерла, наче грома вражена, побачивши те, що Ганна назвала «сюрпризом».
— Незаміжнім подругам не місце в домі заміжньої жінки, – любила повторювати Наталі її бабуся. – Тримай їх подалі, душу не відкривай, інакше гіркі сльози проллєш.
Наталя завжди прислухалася до мудрих слів бабусі, та й подруг у неї було небагато. Хтось розчинився у метушні років, з кимось шляхи розійшлися після сварок, і лише Ганна залишалася вірною супутницею. Їхня дружба, загартована ще в першому класі, тривала майже сорок років. Разом вони ділили радощі й біди: Наталя з чоловіком Андрієм виростили доньку й сина, відправивши їх навчатися до Києва, а Ганна радівала успіхам доньки Олени й мріяла про її щасливе майбутнє.
— Моє особисте щастя не склалося, але хоч би Олені пощастило, – сумно зітхала Ганна.
— Не наговорюй, – заспокоювала Наталя. – Олена в тебе розумниця, все у неї буде добре. І тобі скаржитися гріх: донька чудова, квартира затишна. Ну, з чоловіком не вийшло – це, звичайно, важко.
— Важко, що я стільки років терпіла його витівки, все пробачала, – гірко відповідала Ганна. – Думала, перебеситься, заспокоїться, а він тільки гіршим став.
Наталя знала історію подруги як свою власну. Чоловік Ганни, Олексій, увесь час гуляв наліво й направо. Поки вона сама тягнула доньку, допомагала батькам і надривалася на двох роботах, він насолоджувався увагою інших жінок. Іноді йому вдавалося ховати романи, але частіше все закінчувалося скандалами. Олексій клявся, що зміниться заради родини, і Ганна знову вірила. Так минуло двадцять років, поки три роки тому він не пішов до молодої коханки.
— Олена доросла, все зрозуміє, а ми з тобою чужі люди, тож сенсу тягнути немає, – кинув він тоді.
Поки Ганна намагалася прийти до тями, Олексій пішов, прихопивши всі їхні заощадження. Квартира належала її батькам, тож на неї він претендувати не міг. Гроші ж він вважав «справедливою компенсацією» за прожиті роки. У ті чорні дні Наталя була єдиною, хто підтримував подругу, допомагав їй триматися й не зламатися.
— Мам, ти ж сама говорила про бабчині слова, що незаміжнім подругам не місце в домі заміжньої, – нагадувала Наталі старша донька Катерина.
— Не вигадуй, – відмахувалась Наталя. – Ми з Ганею сто років як сестри, і я не можу кинути її у біді.
— Та годі, мам, ми ж жартуємо, – підключався молодший син Олег. – Тільки ти нас цими бабусиними приказками замучила, а сама Галю ледь не щодня до нас тягаєш.
— Що за нісенітниця? – обурювалась Наталя. – Невже ви думаєте, що Ганна почне забирати вашого батька чи руйнувати нашу родину? Ми з нею й з Оленою як одна родина, годі нісенітниці нести!
— Та жартуємо ми, жартуємо, – реготала Катерина. – Галя нам як тітка рідна, які вже тут інтриги у вашому віці?
Наталя не звертала уваги на підколу дітей. У молодості вона й справді слідувала бабусиним порадам, але Андрій ніколи не давав приводу для ревнощів. Спокійний, надійний, він увесь час працював заради родини, а вихідні проводив вдома, перегортаючи газету чи лагодивши щось по господарству. Колись він дружив із Олексієм, але після розлучення Ганни їхнє спілкування зникло. Наталя й Андрій залишилися на боці подруги, а Олексій сам обірвав усі зв’язки, пішовши у нове життя.
— Гані самій важко, треба кликати її до нас на свята, – часто говорила Наталя, і Андрій згодно кивав.
— У Гані кран протікає, подивись, що там, – просила вона чоловіка, і той безперечно йшов лагодити.
— У суботу Ганя просила допомогти з машиною, – продовжувала Наталя. – Треба з дачі меблі перевезти, а чужого наймати не хоче.
Андрій мовчки виконував усі прохання: лагодив, возив, допомагав. Ганна на подяку присилала дачні овочі, пекла пироги, і все здавалося таким природнім.
— Ти відчайдуш— Ти відчайдушна, – хитала головою колега Марія, дізнавшись про цю дружбу.
