— Це просто безчесно! Постійно викладає в мережі фото з донькою, підписує їх солодкуватими словами, а сама вже чотири роки про неї й не згадує! Яка гидка показуха! — голос Оксани тремтів від обурення, коли вона ділилась із подругою болем, що гриз її серце.
Так, сидячи в маленькій кав’ярні у Львові, Оксана розповідала про своячку, яка роками працює за кордоном, забувши про дитину.
— Гаразд, була пандемія, не могла приїхати. Але ж і до того їй було байдуже на дитину! Тільки фотки публікує, щоб усі думали, яка вона любляча мати. Я можна кинути доньку заради грошей? — Оксана стиснула чашку так, що пальці побіліли.
Племінниці її чоловіка, 14-річній Соломії, жилося, як сироті при живій матері. Бабуся, якій вже минуло 70, ледве впоралася з підлітком.
— Моя своячка — справжній майстер ілюзій, — продовжувала Оксана. — А я дивлюсь на Соломію, і серце розривається. Дівчинка росте без матері, а та тільки гроші надсилає, ніби це вирішує все!
Оксана та її своячка Мар’яна були однолітками. В Оксани двоє дітей, іпотечна квартира і, попри всі труднощі, щаслива родина. Вони з чоловіком намагалися жити злагоджено, але тінь Мар’яни, сестри чоловіка, завжди нависала над їхнім будинком.
— Батьки Мар’яни завжди її баловали, — розповідала Оксана. — Коли вона овдовіла дев’ять років тому, вони й зовсім усе за неї робили: з онукою сиділи, гроші давали. А потім, за пару років, вона познайомилася з якимось австрійцем, вийшла за нього заміж і поїхала до Відня.
Мар’яна не планувала забирати доньку із собою. Казала, що спочатку влаштується, а потім повернеться за Соломією. Але роки йшли, а вона так і не приїхала. У Відні Мар’яна влаштувалася фотографом у модне агентство, заробляла непогано. Чоловік її був заможним, і вона могла зовсім не працювати, насолоджуючись розкішним життям.
— Вона всім твердить, що в Європі не прийнято тягнути дітей від минулого шлюбу до нового чоловіка, — з гіркотою говорила Оксана. — Мовляв, Соломії там буде нудно, та й хто їй увагу приділить? Це просто відмовки! Їй зручніше жити без доньки!
Соломія чекала на матір довгі роки. Перші п’ять років вона вірила, що мама забере її, але потім перестала мріяти. Мар’яна пояснювала, що дівчинці треба закінчити українську школу, інакше без мови її нікуди не візьмуть. Оксана ж бачила в цьому лише порожні виправдання.
— Їй простіше надсилати гроші й удавати матір на відстані, — зітхала вона. — Усі проблеми вона залишила нам.
Турбота про батьків Мар’яни та Соломію лягла на плечі чоловіка ОксаниСоломія знову провела вечір у кімнаті в очікуванні повідомлення, яке так і не надійшло.
