Коли я вперше зустріла Олега, мені здавалося, що я виграла джекпот. Він був тим чоловіком, про яких пишуть у романтичних книгах — уважний, ніжний, турботливий. Він не просто цікавився моїм життям — він жив ним. Щодня кілька дзвінків: “Як почуваєшся?”, “Тепло вдяглася?”, “Ти сьогодні їла?”. Якщо за вікном раптом темніло і починався дощ — він уже стояв біля прохідної з парасолькою. Кожного ранку на моєму робочому столі лежав букет — то соняшники, то півонії, то волошки. Колеги заздрили, а я не вірила у своє щастя.
Він огорнув мене теплом, наче ковдрою. Ми гуляли вночі, тримаючись за руки, балакаючи про дрібниці, немов діти. А потім він зробив пропозицію — класичну, з перснем, на колінах, у кав’ярні, де ми були на першому побаченні. Навіть поїхав знайомитися з моїми батьками у Чернігів — ось наскільки серйозно він до цього підійшов. Я тоді ширяла від щастя, наче жила не своїм життям, а головною роллю у фільмі.
Але казка закінчилася одразу після ЗАГСу.
Спочатку зміни були ледь помітні. Зникли ранкові смс, перестали лунати його “Як справи, кохана?”. Квіти зникли, як їх і не було. Поцілунки стали формальними, наче він виконував обов’язок, а не виражав почуття. Раніше він не міг відірвати від мене очей, а тепер — наче й не помічає.
А вдома… Вдома він просто відгородився. Раніше він першим брався за інструменти, сам пропонував допомогу — тепер лише зітхає: “Треба — викликай майстра”. Або ще: “Сама хотіла — сама й роби”. Посуд не миє, підлогу не підмітає, навіть цвях забити — ціла трагедія. Хоча до весілля хвалився, що може й будинок звести.
Я не розумію, у чому справа. Я ж не змінилася. Я така сама, як і була — струнка, доглянута, гарна. Чоловіки на вулиці й досі оглядаються. А він? Він наче втратив до мене інтерес. Наче я стала йому звичною, буденною… непотрібною.
Мати каже: “У всіх так. ЗАГС — це не про романтику. Головне — що він працює, гроші в дом несе. Не п’є, не гуляє. Ціни, що маєш”. Але я не можу так. Я не згодна жити з чоловіком, який просто існує поряд. Я хочу почуватися коханою. А не просто зручно влаштованою.
Вчора ввечері я ловила його погляд. Він не помітив. Він сидів із телефоном, щось гортав, посміхався в екран. І в цю мить у мені все перевернулося: а раптом у нього інша? Може, в цьому вся справа? У його холоді, байдужості, відстороненості. Невже він зрадив?
Я не хочу в це вірити. Але що, якщо я права?
Як поговорити з ним? Як витягнути правду? Адже я люблю його. Попри все — люблю. Віддавати його іншій не хочу. Але й пробачити зраду, якщо вона є — навряд чи зможу. Дівчата, хто стикався з таким? Як вчинити, якщо твій чоловік — до і після весілля — дві абсолютно різні людини? Як вирватися з цього відчуття, що ти — просто меблі у його житті? Я не знаю, що робити… але мовчати більше не можу.
