Ігор повертався з роботи, коли задзвонив телефон. Він косив оком на екран — дзвонила мама.
— Сину, де ти? — голос Валентини Петровни був таким радісним, що чоловік навіть насторожився.
— Їду з роботи, мам. Щось сталося?
— Приїжджай. Ми тебе тут чекаємо, — весело відповіла вона.
— Ми? Хто ми? — не зрозумів Ігор.
— Приїжджай — сам побачиш.
— Зараз буду, — стисло сказав він і відключився.
Через двадцять хвилин він увійшов у квартиру матері, відчинив двері у вітальню — і завмер. На дивані сиділа його мати… а на її колінах — його донечкою Соломією.
— Оксанко, сьогодні зустрів маму, — почав він увечері, підходячи до дружини.
— І?
— Вона питала, чи може прийти на День народження Сонечка…
— Ні, — різко відповіла Оксана, навіть не обертаючись.
— Послухай, може, вже час пробачити їй? Два роки минуло…
— Для тебе — минуло. Для мене — це були два роки, і я пам’ятаю кожен день! Те, що вона зробила, я ніколи не забуду.
— Оксанко, вона сумує за онукою. Вона вибачилася… Живемо один раз. Нехай прийде.
— Ні! — очі дружини спалахнули. — Я не хочу її бачити!
— А я хочу! Це моя мати, до речі! І якщо вже бути чесним, тоді ви були неправі обидві. Чому страждає лише вона?
— Значить, я винна? Добре. Нехай приходить. А ми із Соломією поїдемо. Святкуйте удвох!
— Оксано, не смій так робити! Я не відповідаю за себе!
— Ще й як смію! — кинула вона і вийшла із кімнати.
Раніше Оксані всі заздрили. Чоловік — красенем-красень, успішний, квартира — відразу після весілля. А свекруха… здавалося, золота жінка. Вона на роботі хвалилася:
— Уявляєте, Марія Степанівна наполягла, щоб Ігор купив мені шубу. Сказала: «На зупинці мерзнеш!» Оце турбота!
— Вона нам продуктів цілими сумками носить. Сама дивиться, чого не вистачає, і замовляє!
— На День народження — останній айфон! Сказала: «Давно тобі треба новеньке». Мрія, а не свекруха!
Коли Оксана завагітніла, свекруха наче стала богинею. Записувала до найкращих лікарів, приносила найсмачніші фрукти, теплі речі, вітаміни.
Але як тільки народилася Соломія — усе змінилося.
Свекруха приходила щодня. Купала, годувала, контролювала.
— У тебе мало молока. Бо ти не стараєшся!
— Я стараюся! — ледь не плачучи, відповідала Оксана.
— О-о! Сонечко ти мрійливе. От і дрімаєш на ходу!
Ігор просив матір приходити рідше. Вона образилася. Почалися дзвінки сто разів на день:
— Як Соломія? Що їла? Як спала?
— Не забудь провітрити. Але не застуди!
— Пюре як зробила? Без грудочок?
Оксана почала тихо ненавидіти цю турботу. Її не слухали, не поважали. У ній бачили лише обслуговуючий персонал для онуки.
Одного разу, після чергової лекції про гречку, Оксана не витримала:
— Залиште мене в спокої!
— А я й не збиралася йти! — різко відповіла свекруха. — Мені байдуже на тебе. Мені важлива Соломія! І я контролюватиму тебе, хоч і не хочеш!
Через годину Оксана пішла гуляти з донькою. Проходячи повз аптеки, згадала, що треба купити перекис. Коляску зафіксувала біля входу, заскочила на хвилину… А коли вийшла — коляски не було.
Світ обрушився.
Крики, сльози, натовп, поліція… Ігор примчався через півгодини.
А тут — дзвінок від матері:
— Сину, де ти?
— Мамо? — він ледь дихав.
— Я Соломію знайшла. Вона сама стояла! Як ти взагалі можеш доручати дитину Оксані?!
— Їду! — стисло сказав він.
— Сонечко, не плач. Усе гаразд. Соломія у мене.
— У твоєї матері?! — Оксана поблідла. — Вона… це вона?
— Так.
Вони поїхали. Скандал був жахливиСвекруха стояла з похмурим обличчям, а Соломія, не впізнавши її, сховалася за спину матері.
