«Ти мені зраджуєш?» — і все пішло шкереберть
Оксана повернулася додому пізно ввечері. Зняла пальто, дістала з сумки пиріжок, що принесла з роботи, і мовчки пішла на кухню. Вона мовчала, але всередині все кипіло. Останні місяці її життя ніби розвалювалося на частини. Але Оксана трималася. Приготувала вечерю, запалила газ, нарізала салат і розклала тарілки. Рівно о восьмій, як за графіком, у квартиру увійшов чоловік.
Богдан мовчки зняв куртку, пройшов на кухню, сів за стіл. Кілька секунд він просто дивився на дружину, потім з нахмуреним виглядом промовив:
— Ти мені, часом, не зраджуєш?
Оксана завмерла з тарілкою в руках. Кілька секунд — мертва тиша. Тільки дешеві настійні годинники цокали.
— З чого ти взяв? — холодно запитала вона, навіть не обернувшись.
— Та просто… Ти якось дивно виглядаєш. Фарбуєшся частіше. Одягаєшся яскравіше. Із роботи приходиш пізніше. Ніби знову в когось закохалася.
Вона мовчки поставила перед ним тарілку.
— Ти це серйозно зараз? — пролунав голос Оксани. — Я працюю на двох роботах, щоб хоч якось витягнути іпотеку. Ти з березня не приніс додому жодної гривні. Я тебе ні в чому не звинувачую. Але хоч би підтримав, а не влаштовував ревнощі, коли у мене просто з’явилася нова зачіска!
Богдан різко встав і, не дочекавшись вечері, пішов у спальню, грюкнувши дверима.
Колись Оксана вважала свій шлюб удачею. Богдан був веселим, надійним, не пив, не гуляв. Після весіл іна вони зняли квартиру, потім народився син Іванко, а через два роки оформили іпотеку. Працювали обидвоє, але Богдан робив кар’єру, а вона більше займалася домом та дитиною.
Та все розвалилося за рік. Богдан втратив роботу, цілими днями лежав із ноутбуком, скаржився на життя. Оксана тягла все сама. Знайома з роботи порадила знайти підробіток: доглядати за самотньою пенсіонеркою — просто ходити за продуктами, приносити ліки та розмовляти.
Так Оксана потрапила до Надії Михайлівни — дивної, але дуже розумної й самотньої жінки, яка платила просто за спілкування. Вперше за багато років Оксана відчула, що комусь потрібна не як домробітниця, не як мати, а просто як розмовниця. За чашкою чаю старезна жінка ділилася історіями з минулого, сміялася, філософствувала і постійно повторювала:
— Ти варта більшого. Годі бути тінню. Встань і йди. Прикраси себе, полюби себе.
Оксана почала змінюватися. Підстриглася, купила собі пару недорогих, але жіночних суконь. Почала ходити з гордо піднятою головою. Богдан це помітив — і злякався. Не втрати дружини, а своєї влади над нею.
Одного дня він зазирнув у ноутбук Оксани. Там були лише графіки, фото сина та рецепти. Але він знайшов привід для скандалу.
— Ти що, у неї прибиральницею працюєш? За гроші? А що, мало я тобі дав за ці роки?
— Ти дав мені сина. А тепер я тягну вас обох. Мені соромно не за підробіток. Мені соромно, що я живу з чоловіком, який мене за нього докоряє, — сказала вона і вийшла.
Через місяць Оксана подала на розлучення. Богдан пішов до подруги дитинства. А Оксана… Вперше в житті відчула свободу. І в цій свободі не було страху. Лише спокій — і впевненість, що тепер усе буде інакше. Тепер — для себе.
