Лікарняний сон: тінь, що не зникає
У п’ятому класі Оксана зламала ногу й опинилася в лікарні. Біль і страх відступали перед надією: раптом тепер тато прийде, принесе цукерки, обійме? Мати сиділа поруч, але її очі були порожніми, а сердце — замкненим. За проханням доньки Людмила подзвонила Віктору, але він не прийшов. Виявилося, він збирався у відпустку з новою коханою і не планував змінювати плани заради «колишньої» родини. Оксана, лежачи в ліжку, вперше відчула себе ніким непотрібною.
Юність стала для неї часом бунту. Вона протестувала проти всього: відмовлялася вчитися, тікала з дому, сварилася з матір’ю та бабусею. Людмила в такі моменти мовчки йшла до своєї кімнати, її обличчя залишалося кам’яним. Бабуся, виснажена та крихка, метушилася між ними, намагаючись примирити, але сили її полишали. Саме вона купила Оксані сукню на випускний — найкрасивішу, яку змогла знайти. Але свято не принесло радості: батько знову проігнорував запрошення, навіть не потурбувавшись відповісти.
Професію Оксана обрала навмання — перший безкоштовний варіант, бо грошей на платне навчання в родині не було. Одного разу, зібравшись із духом, вона подзвонила батькові. Та його слова: «У вас із матір’ю своє життя, у мене — своє. Годі мені докучати!» — вдарили, як ляпас. Вона нікому не розповіла про цей дзвінок. Сховавшись у міському сквері, проплакала півдня, ховаючись від цікавих поглядів. Біль непотрібності, змішаний із гординю, роз’їдав її зсередини, немов отрута.
Після навчання Оксана влаштувалася на роботу і зустріла Богдана — доброго, надійного чоловіка, за якого вирішила вийти заміж. Під час підготовки до весілля батьки Богдана наполягали, щоб запросили батька Оксани, Івана Михайловича. Їй було соромно зізнатися, що він не прийде — просто тому, що йому це не потрібно. Але, не бажаючи псувати свято, вони з Богданом відвезли запрошення Івану та його дружині.
Зустріч була холодною. Іван поспішав на ділову зустріч і ледь глянув на доньку та нареченого. Кинувши листівку в бардачок авто, він поспішно відчинив двері дружині — витонченій жінці в дорогій сукні, яка пройшла повз, кивнувши їм зневажливо. Вона навіть не запитала, навіщо вони прийшли, явно поспішаючи на чергове світське заходження.
На весіллі роль батька Оксани виконав її вуйко, брат матері. Іван не надіслав ні вітань, ні пояснення. Оксана знала, що шансів на його появу нема, але в глибині душі все ще теплилася надія. Вона згасла того дня, коли Оксана, у білій сукні, зрозуміла, що батько остаточно викреслив її зі свого життя.
Молода пара почала будувати своє життя. Вони купили будинок, працювали, плекали мрії. Оксана, позбавлена батьківської любові, тягнулася до родини Богдана, яка стала для неї справжньою. З матір’ю спілкування залишалося формальним — Людмила так і не змогла повернути в своє серце тепло. Бабусі вже не було, і спогади про неї залишалися єдиним світлим промінцем із минулого.
Минали роки, змінювалися пріоритети. До тридцяти шести років Оксана стала люблячою дружиною, матір’ю двох дітей і власницею невеличкої квітковВона вдихнула глибоко, обіймаючи дітей, і зрозуміла, що тепер її серце б’ється лише для них.
