Розбиті мрії: ціна любові
Багато років Олена та Дмитро мріяли про дитину, але доля була неласкавою – вагітність не наступала. Рішення удочерити дитину прийшло саме собою, ніби остання надія. Шлях до цього був важким: безкінечні перевірки, документи, очікування. Олена досі пам’ятала їхній перший візит до дитячого будинку в сусідньому місті. Дитячі очі, сповнені надії та страху, дивилися на них, наче благали забрати їх звідти. Серед них була Марічка – дванадцятирічна дівчинка з темними кісками та глибокими блакитними очима, така схожа на покійну сестру Олени. Серце жінки стиснулося від ніжності. Дмитро мріяв про сина, але Марічка одразу ж сподобалася їм обом. Вона раділа кожному їхньому візиту, тягнулася до них, як до рідних.
Дізнавшись від директора притулку, що Марічку вже п’ять разів усиновлювали і щоразу повертали, Олена ледве стримала сльози. «Вічна дитяча душа», – так кликали дівчинку. Причини повернення були неясними, але Олена не вдавалася в подробиці. Її добре серце не витримувало думки, що дитина стільки разів була зраджена тими, кого встигла полюбити. Вони з Дмитром вирішили: Марічка стане їхньою донькою, і більше ніхто не зрадить її.
Поки чекали схвалення документів, вони забирали Марічку додому все частіше. У їхній трикімнатній хаті для неї підготували окрему кімнату – мрію будь-якої дитячої душі, позбавленої особистого простору. Марічка була в захваті, а Олена та Дмитро оточували її любов’ю та турботою, намагаючись загоїти її рани. І тут сталося диво: Олена дізналася, що вагітна. Це було як благословення – так часто буває з тими, хто візьме прийомну дитину. Подружжя тішилося, але від удочеріння відмовлятися не збиралися. Марічка стала частиною їхнього життя, їхньою родиною.
Опека нарешті дала дозвіл, і Марічка назавжди покинула дитячий будинок – так вони гадали. Психолог радив розповісти дівчинці про майбутню появу немовляти, щоб підготувати її. Олена та Дмитро наважилися на розмову. Вони пояснили, що скоро у Марічки з’явиться молодша сестричка, що вони кохатимуть її так само сильно, що вона назавжди залишиться їхньою донькою. Але коли дійшло до того, що кімнату доведеться ділити з малюком, коли та підросте, Марічка змінилася в обличчі. Її погляд на мить став холодним, майже ворожим. Вона мовчки встала та пішла, не дослухавши.
З того дня Марічка почала дивно поводитися. Щойно батьки з’являлися вдома, вона кидалася їх обіймати, стискаючи руки так сильно, ніби боялася, що вони зникнуть. Іногда підбігала до Олени ззаду, обхоплювала її за шию з такою силою, що дівчині ставало важко дихати. «Я тебе люблю, мамо», – шептала Марічка, але її очі лишалися скляними, а зуби скреготали від напруги. Олена відповідала ласкою, але Дмитро дедалі більше хвилювався. Психолог, до якого вони звернулися, провів із Марічкою кілька сеансів і запевнив, що дівчинка просто боїться втратити увагу батьків через майбутню дитину. «Нічого страшного, приділяйте їй більше часу», – сказав він.
Пекло почалося, коли народилася Софійка. Малюк з’явилася раніше терміну, часто плакала та потребувала постійного догляду. Щоб не турбувати Марічку, ліжечко поставили у спальні батьків. Олена розривалася між доньками, виснажуючи себе до межі. Дмитро допомагав: водив Марічку до школи, читав їй на ніч. Спочатку все здавалося нормальним. Але потім Олена почала помічати: варто було залишити Софійку наодинці з Марічкою, як малюк починав ридати в істериці. Олена кидала все й бігла до кімнати, де заставала Марічку, яка «турботливо» опікувалася сестрою. Але одного разу вона увійшла саме в той момент, коли Марічка затискала Софійці носик, тримаючи її обличчя пальцями. Побачивши Олену, вона відпустила малюка, і та, задихаючись, закричала. Олена, тремтячи, схопила Софійку на руки, намагаючись зрозуміти, що сталося. Марічка мовчала, дивлячись на неї своїми великими блакитними очима – порожніми, без жодної тіні каяття.
Ввечері Дмитро спробував поговорити з Марічкою. Після довгих умовлянь вона пробурмотіла, що «витирала Софійці носик». Пояснення звучало безглуздо, але психолог знову запевнив батьків бути терплячими: «Дівчинці бракує любові». А незабаром стався новий інцидент: Олена спіймала Марічку біля ліжечка з пляшкою, повною окропу, яку та збиралася дати Софійці. Марічка знову мовчала, спостерігаючи за реакцією батьків. Олена, дивлячись у її очі, вперше побачила не дитину, а холодну, лякаючу порожнечу.
Час минав, Софійка підростала, ставала спокійнішою. Марічка, здавалося, звикла до сестри, але Олена більше не залишала їх удвох. Влітку вони планували поїздку до моря – першу для Марічки. Але з маленькоюСофійкою їхати було ризиковано, і Олена ніжно пояснила це доньці, але Марічка відреагувала диким вибухом гніву, що перетнув останню межу довіри.
