Тіні минулого: шлях до нового щастя
Дмитро вийшов з роботи, ледь не послизнувшись на замерзлих сходах. Попередньої ночі йшов мокрий сніг, а зранку пронизливий вітер бив у обличчя. На дорогах гули машини, водії сигналили, поспішаючи додому. Колись Дмитро дратувався через затори, але тепер вони були рятуванням — повертатись додому не хотілося.
Щось зламалося в їхніх із Ольгою стосунках. Сім років шлюбу, які почалися ще зі студентства, ніби розчинилися у повсякденності. Кохання, якщо воно й було, зникло, залишивши лише звичку. Дмитро все частіше запитував себе: де ті почуття, що колись їх об’єднували? Чи були вони взагалі?
Кризи бувають у кожній сім’ї, але в них із Ольгою не було дітей, заради яких варто боротися. Їхній шлюб, спокійний від самого початку, не був сповнений палкої пристрасті. Дмитро не теряв голови від Ольги, але поруч із нею було затишно.
— Ми разом вже чотири роки, — сказала вона одного разу в університеті. — Що далі? Я хочу знати, чи я у твоїх планах?
Її слова прозвучали як натяк на весілля. Дмитро не думав про шлюб, але відповів:
— Звичайно, так. Отримаємо дипломи, влаштуємось на роботу, одружимось. Чому питаєш?
— Хочу впевненості, — тихо промовила вона.
— Не хвилюйся, все буде: біла сукня, весілля, діти, — обійняв її Дмитро, вірячи, що так і станеться.
Ольга більше не піднімала цю тему до випуску. Після диплому вони влаштувались на роботу — вона наполігла, щоб у різні компанії. Бачились рідше. Перед її днем народження Ольга знову заговорила про весілля:
— Мама питає, коли ми одружимось.
— Навіщо поспішати? — ухилився Дмитро.
— Ти мене не любиш? — у її голосі задзвеніли сльози. — Навіщо тоді стільки років мені голову морочиш?
Дмитро звик до неї. Навіщо шукати іншу? У її день він подарував перстень і зробив пропозицію. Ольга сяяла, її мати витирала сльози. Дома Дмитро оголосив батькам:
— Я одружуюсь.
Мати нахмурилась:
— Навіщо так рано? Стали б на ноги. Чи може обставини?
Їй не подобалась Ольга — занадто владна, попри зовнішню скромність.
— Ніяких обставин, — відповів Дмитро. — Ми любимо одне одного. Чотири роки разом — чого чекати?
— Це її ідея, — зітхнула мати. — Подумай, сину.
Але Дмитро вже вирішив.
Весілля у травні було чудовим. Ольга у білій сукні здавалася втіленням весни. Дітей? Вирішили почекати, спочатку купити квартиру, машину. Батьки Дмитра допомогли з першим внеском за кредит. Молоді придбали двокімнатну, облаштували її. Батько подарував стару машину, а собі взяв нову. Життя складалось.
Але Ольга захопилась ідеєю: Дмитру треба відкривати бізнес. Вона зустріла однокурсника, який торгував електронікою і шукав партнера.
— Я будівельник, мені подобається моя робота, — заперечив Дмитро. — Конкуренція велика, немає сенсу.
— Я думала, ти хочеш працювати на себе, — наполягала вона. — Електроніка потрібна всім. Можна обійти конкурентів.
— Я не хочу, — різко сказав він.
Ольга образилась. Вони вперше серйозно посварились, кілька днів не розмовляли. Потім помирились, але вона знову повернулась до цієї теми, запевняючи, що бізнес швидше закриє кредит. Дмитро почав підозрювати, що мати була права: він поспішив із шлюбом. Чи любить він Ольгу?
На щастя, однокурсник прогорів, і тема бізнесу закрилась. Вони виплатили кредит, купили Дмитру джип, потім невелику машину для Ольги. Пора було думати про дітей. Мати Дмитра хвилювалась:
— Чому в вас немає дітей? Щось не так?
— Все буде, — заспокоював він, не зізнаючись, що Ольга проти.
— Друзі вже з дітьми, — сказав він дружині. — Нам скоро тридцять. Є все: робота, квартира, машини. Час.
— Які діти? — махнула вона рукою. — Я не покину кар’єру заради декрету. Стати домогосподаркою? Ти перший розлюбиш мене.
Ольга отримала підвищення,
