Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення!
Коли син розчинив двері своєї квартири у Львові, Ганна Іванівна, переступивши поріг, з тривогою в голосі запитала:
— Ти один?
— Ну так… — здивовано відповів Андрій.
— А де Олеся?! Вже пішла? Все, кінець? — голос свекрухи тремтів від хвилювання.
— Мам, ти про що? — Андрій пожав плечима, не розуміючи, до чого ці питання.
— Значить, я запізнилася… — Ганна Іванівна важко зітхнула, пройшла у вітальню й сіла на край дивана, ніби боялася зайняти забагато місця. — Пізно приїхала…
— Мам, що трапилося? — Андрій насторожився, відчуваючи, як у грудях прокидається тривога.
— А ти хочеш сказати, що все гаразд?! — вона кинула на нього погляд, повний підозри, наче він приховував якусь страшну таємницю.
— А що, хіба щось не так? — Андрій збентежився, не розуміючи, до чого валить мати.
— Сину, поясни мені зараз же, що це за маячня?! — Ганна Іванівна полізла в сумку, дістала звідти листівку зі зів’ялою трояндою й рішуче сунула її Андрію. — Вранці знайшла це у своїй поштовій скриньці. Запрошення на розлучення!
Андрій узяв листівку, пробігся очима по тексту, написаним охайним почерком: «Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення! Ваша невістка Олеся». Він завмер, не вірячи власним очам.
— Мам, ти серйозно думаєш, що це правда? — спитав він, намагаючись приховати збентеження.
— А ти хочеш сказати, що це я сама собі написала?! — Ганна Іванівна розвела руками, її голос дрижав від образи й гніву.
— Та ні, просто… Олеся? Серйозно?
— Хто — Олеся?
— Ну, твоя невістка…
— Андрію, годі крутити! Розповідай все, як є! У вас що, до розлучення дійшло? Ви ж і року не прожили разом! Де вона зараз?
— Мам, заспокойся, усе нормально. Олеся на роботі… напевно. Вранці все було, як завжди. Це, скоріш за все, жарт якийсь. Через борщ, мабуть…
— Жарт? Через борщ?! — Ганна Іванівна подивилася на сина так, ніби він остаточно з’їхав з глузду. — Ти хочеш сказати, що через борщ можна так жартувати?!
— Ну так, через борщ, — Андрій незграбно почухав потилицю. — Вона учора вперше зварила. Ну, я сказав, що… не дуже вийшло. Не як у тебе.
— І що далі? — свекруха прищурилася, відчуваючи, що історія набуває драматичного повороту.
— Вона розсердилася, хотіла борщ вилити. А потім заявила, що не буде готувати, поки я його не з’їм. Ну, я у відповідь бовкнув, що, мовляв, подам на розлучення, якщо вона перестане варити. Жарт же…
— Жарт?! Ти сказав їй про розлучення — як жарт?! — Ганна Іванівна зірвалася з дивану, її очі блищали праведним гнівом.
— Ну, я потім пояснив, що пожартував, але сварка вже розгоралася…
— Все, сину, весь у батька! — вона рішуче попрямувала на кухню. — Де цей борщ? Принось його сюди!
— Навіщо? — Андрій збентежився, ідучи за матір’ю.
— Будемо їсти. Ти зрозумів?
— Мам, він несмачний…
— Я тобі зараз покажу «несмачний»! На кухню, живіше!
Ганна Іванівна рішучим кроком знайшла каструлю з борщем, поставила її на плиту, запалила газ.
— Іди сюди! — її голос звучав, як наказ командира на полі бою.
— Мам, ну… — Андрій спробував заперечити, але змовк під її суворим поглядом.
— І ще — принось ключі від квартири!
— Це навіщо? — він завмер, не розуміючи, до чого вона веде.
— Принось, сказала!
Андрій, понуро опустивши голову, приніс ключі. Мати миттєво забрала їх і сховала у кишеню своєї старенької куртки.
— Сідай за стіл! — наказала вона, розливаючи борщ по двох тарілках.
Вона перша взяла ложку й почала їсти, не відводячи погляду від сина. Андрій неохоче послідував її прикладу.
— І це ти називаєш несмачним? — Ганна Іванівна підняла брову, добиваючи свою порцію. — Нормальний борщ!
— Ну, у тебе все одно смачніше… — пробурмотів Андрій, шкрябаючи ложкою по тарілці.
— У мене тридцять років досвіду! А твоя дружина тільки вчиться! Живо бери ложку й їж, поки не прохолоне!
П’ять хвилин за столом панувала мертва тиша, яку порушували лише звуки ложок і рідкісне хлипання. Коли Андрій доїв, він простягнув руку:
— Мам, я все. Давай ключі.
— Не дам, — Ганна Іванівна лукаво посміхнулася. — Спочатку виконаєш домашнє завдання.
— Яке ще завдання? — Андрій остовпів.
— Отакє. Он там, на полиці, лежить книга «Кулінарні шедеври для всієї родини». У неділю ми з батьком прийдемо до вас у гості. І ти, мій любий, особисто приготуєш три страви з цієї книги!
— Я?! — Андрій мало не подавився. — У мене ж дружина є!
— Ні, ні, сину. Дружина твоя розве що цибулю поріже. Все інше —— Якщо хочеш свої ключі назад — готуй, а поки що батько тобі вечерю принесе, бо тепер твоя кухня на замку!
