**Таємниця підвалу: мрія несподіваного багатства**
У тихому селі Березівка, де запах річки змішується з ароматом дубових гаїв, а старі хати тримають у собі шепіт минулих часів, Микола та Оксана, молодята, влаштовувалися в новому домі. Вони почали з прибирання, намагаючись вдихнути свіжість у старі стіни. Микола спустився у підвал, щоб розібрати завалені речі. Виніс десятки банок із варенням і солінням, здивовано свиснувши.
— Оксанко, твої батьки так полюбляють квашені огірки? — гукав він догори.
— Навіщо їм стільки?! — зітхнула дружина, розводячи руками.
Микола прибрав підвал, а наступного дня пішов до другого — під майстернею діда. Там панував безлад. Розгрібаючи сміття, він помітив під полицею два дивні цеглини. Витягнув їх — а за ними лежав іржавий металевий ящик. Серце забилося швидше. Відчинив кришку… і завмер, не вірячи очам.
Останній рік у Миколи був насичений подіями: закінчив університет, одружився з Оксаною — вони разом вчилися на економіста. Працювали у магазині, збирали на весілля. Гуляли напоказ, але постало питання: де жити? У селі у Миколи мешкала бабуся, яка останні роки доглядала за його прадідом. Той дожив до 95 і нещодавно пішов у вічність. Батьки вирішили забрати бабусю до себе, а дім віддали молодим. Микола й Оксана були в захваті: будинок великий, міцний. Бабуся, передаючи його онукові, загадково промовила:
— Твій прадідусь був заможним, поки не став дивакуватим. Але навіть тоді біля господарства копався, тільки потім забував, що робив.
— Бабуся, до чого це? — здивувався Микола.
— Миколко, уважно все оглянь. Може, скарб знайдеш.
— Та ну, скарб? — засміявся він.
— Не смійся! Років п’ятнадцять тому, коли його пам’ять підводила, ми вже одну заначку знайшли. На неї твоїм батькам квартиру й авто купили. Але відчуваю — не остання вона була…
Молодята переїхали й взялися за справу. Зробили ремонт, витративши всі весільні гроші — на меблі вже не вистачило. Микола, золоті руки, лагодив старі прадідові шафи, щось підвезли й батьки. Жити можна! Потім він узявся за підвали — їх було два: один під домом, другий — під майстернею. Перший розібрав швидко: картоплю ще не копали, овочі не збирали. У минулі роки Микола з батьком усе прибирали, і тепер на вихідні планували копати. Мати обіцяла приїхати, теща з тестем — допомогти.
У підвалі повно було солінь і варення — десятки банок!
— Оксанко, твої батьки так люблять огірки? — поцікавився Микола.
— Навіщо їм стільки?! — скрикнула вона.
— Зараз сміття викину, банки повернемо. На вихідних роздамо, — вирішив він.
Підвал провітрили, а наступного дня Микола пішов у другий. Там — повний хаос. Схоже, ні прадідусь, ні бабуся років десять туди не заглядали. Полиці згнили, банки розбиті, запах важкий. Винісши непотріб, він помітив під полицею дві підозрілі цеглини. Витягнув — а за ними лежав іржавий ящик. Тремтячими руками відчинив його… і ахнув. Долари! Десять пачок по десять тисяч!
Вбіг у дім, замкнув двері:
— Оксанко, глянь, що знайшов!
— О-о-о! — Оксана схопилася за щоки. — Скільки!
— Бабуся казала, прадідусь був заможним. Мабуть, сховав і забув, — Микола взяв пачку. — Ці старі, ще минулого століття.
— І ці також, — перевірила Оксана.
— Нові лише дві пачки, інші не візьмуть, — зітхнув Микола.
— Двадцять тисяч вистачить на свою справу, — замислено промовив він.
— Миколо, яка справа у селі? Ми ж у місті хотіли крамницю! — скрикнула Оксана.
— І відкриємо.
— Почекай, давай дізнаємося про старі долари, — вона кинулася до ноутбука. — Деякі банки беруть, але з комісією.
— Хай із комісією, — кивнув Микола.
— Миколо, ми багаті! — Оксана обійняла його.
— Не спіши радіти! Уяви, як ми з цими старими доларами у банк увійдемо. Раптом питатимуть, звідки? Треба розібратися.
— Розберемося, — впевнено відповіла вона.
— І ще, Оксанко, якщо все вийде, треба поділитися з батьками — і твоїми, і моїми. Вони на весілля стільки витратили. І бабусі дамо — це її дім. А головне — прадіду пам’ятник гарний поставити.
— Звісно, Миколо, поділимося! І пам’ятник поставимо, — погодилася Оксана.
У суботу приїхали батьки й бабуся — копати картоплю. Але Микола посадив усіх за стіл і оголосив:
— Бабуся казала, у домі може бути скарб. Ми знайшли долари, тільки старі.
Оксана виклала пачки. Родина завмерла, очі розбіглися. Микола продовжив:
— Що робитимемо?
— Миколку, я ж казала про скарб, — перша отямилася бабуся. — Знайшли — значить, ваше з Оксаною.
— А вам нічого не буде? — занеПро минулий скарб вони згадували тепер лише взимку, коли сніг укривав село, а в хаті пахло медом і яблуками, — і сміялися, що найбільше багатство вони знайшли не у підвалі, а в своїх руках та щедрих серцях.
