— Я ж лише хотіла допомогти дітям, потішитись із онуком. Знаю, що у них гроші туго, тому й погодилась, щоб невістка пішла працювати, — зі смутком зітхає Олена Петрівна.
Їй п’ятдесят п’ять, і вона на пенсії через хворобу. Грошей замало, але жінка якось викручується. Син давно самостійний, а молодша донька, Настя, навчається в університеті, підробляє та підтримує матір.
— Син одружений вже шість років. Відразу після весілля вони з невісткою взяли іпотеку. Я радила однушка, щоб не тягнути непосильне, а вони обрали двушку. Допомогти не могла — сама ледве справляюсь. Свати теж не втручалися, у них свої фінансові клопоти, — розповідає Олена Петрівна, яка мешкає у містечку Яблуневе.
Вона знала, що родина невістки, Мар’яни, не з багатих. Її це не бентежило, а от рідня Мар’янчині постійно створювала проблеми.
— Бабуся Мар’янки ніколи не працювала, але народила п’ятеро. Жила з городу, хазяйство тримала, але бідувала. Лише моя сваха, її мати, вибилася в люди. Решта братів і сестер покатилися униз, — згадує Олена Петрівна.
Старший син загинув через пияцтво, середня донька сидить за крадіжку, молодший син десь пропав безвісти. А наймолодша сестра Мар’янки, на сім років старша за неї, досі сидить на шиї у матері.
— Ця сестра вийшла заміж за якогось ледаря. Дітей нема. Чоловік у в’язниці, відсидів три роки, ще стільки ж попереду. А вона молода, хоче жити, — розповідає Олена Петрівна.
Поки зять був на волі, він набрав кредитів, які тепер гасить сваха, мати Мар’янки. Сама ж сестра, Іринка, повернулася до батьків і оформила інвалідність, щоб хоч щось отримувати. Працює, але зарплати ледве вистачає на їжу та комуналку.
Сваха, Наталія Олексіївна, умовляла Іринку розлучитися, щоб частину боргів списали на чоловіка. Але та і слухати не хоче: кохає його, хоч у пекло за ним. І ось нова біда:
— Наші діти ніби й непогано живуть, я рада. А ми з чоловіком розлучаємося, — оголосила сваха Олені Петрівні.
— Я остовпіла. Стільки років разом, і раптом таке! Виявилося, що свікор пішов до молодшої з трьома дітьми, залишивши родину без годувальника, — хитає головою Олена Петрівна.
Незабаром і Мар’янка прийшла до свекрухи, скаржачись, що грошей немає, а чоловіка, Тараса, звільнили з підробітку. Їй запропонували роботу на півставки, і вона благала Олену Петрівню посидіти з онуком.
— Хто їм допоможе, коли не я? Сваха працює, донька вчиться, а інша родина тільки про себе думає. Я сказала Мар’янці, що боюсь не впоратися — онук, Дениско, жвавий. А вона як заплаче! — зітхає Олена Петрівна.
У підсумку вона погодилась, але тільки у себе вдома. Живе на першому поверсі, двір закритий — гуляти зручно. Квартира свекрухи була недалеко, возити онука нескладно. Олена Петрівна, подолавши біль, пила ліки та впоралася.
Одного разу Дениско захворів, і бабусі довелося сидіти з ним у квартирі дітей. Заглянувши у холодильник, вона аж остовпіла — порожньо, як у степу. У цю мить Тарас залетів переодягнутися перед зустріччю.
— Мар’янка незабаром буде, па— Мар’янка незабаром буде, пока! — кинув він і вискочив за двері, а Олена Петрівна вперше в житті пошкодувала, що не навчилася лаятися так, щоб з вікон сипалося шкло.
