Як можна дозволити колишній свекрусі бачити дитину? У тебе немає ні гордості, ні совісті — так сказала мені власна мати.
Минулого тижня моїй доньці виповнилося два роки. Маленьке свято, яке я організувала сама, як могла — без грошей, без допомоги. Батько дитини навіть не згадав. Ні дзвінка, ні повідомлення. А от його мати, моя колишня свекруха, пам’ятала. Подзвонила, привітала, сказала, що хоче побачити онуку. І я, не бачачи в цьому нічого поганого, погодилася. Адже йшлося про бабусю. Хіба дитині шкодить те, що її люблять?
Марія — так звуть мою колишню свекруху — прийшла не з порожніми руками: принесла ляльку, трохи солодощів і конверт із грошима. Ми пішли в парк, погуляли, потім зайшли до мене. Я навіть посміхалася. Але все закінчилося, коли додому повернулася моя мати…
— Ти що, зовсім сорому не маєш?! — з порогу сипнула вона. — Дозволити цій… цій… приходити та цілувати твою дитину! Ти повинна була виставити її за двері! Та ще й подарунки брати — у тебе хоч гордість є?!
Вона метушилася по квартирі, заламувала руки, приговорювала. Казала, що лялька — дешевий китайський непотріб, солодощі — отрута, а гроші — жалюгідні копійки. Цілу ніч її голос шипів у моїй голові, навіть коли вона вже замовкла. Говорила, що Марія — «добра бабуся», а вона, моя мати, — «лиха». Що я завжди всіх зраджую. Що вона заради мене колись залишилася без копійки, а тепер я кидаю її заради чужої баби з «Мерседесом».
Ми розлучилися з чоловіком трохи більше року тому. Він пішов сам. Просто зібрав речі, вийшов із дверей і не повернувся. Квартиру, в якій ми жили, оформив на свою матір. Нічого мого там не було. Юридично — я була ніхто. І мені нікуди було йти.
Розлученням займався адвокат моєї свекрухи — я досі не розумію навіщо, адже ділити було нічого. Чоловік одразу відмовився від дитини. А на папері у нього не було ні майна, ні доходів. Я не вимагала нічого — ні аліментів, ні меблів. Лише одного — пожити в квартирі до кінця декрету. Але й цього мені не дозволили.
Марія не була в шоці. Я не була першою й, як я розумію, не останньою жінкою в житті її сина. Для неї я була лише однією з багатьох. Вона навіть допомогла мені виїхати — замовила вантажників, оплатила переїзд. Я забрала лише своє. І все.
Тепер я живу з мамою. Втрьох здавлюємося в її однушці. АлА потім двері відчинилися, і на порозі знову стояла вона — Марія, тримаючи в руках невеличкий тортик зі свічкою, немов натякаючи, що деякі зв’язки розриваються набагато важчше, ніж папір.
