Щоденник.
Вчора моя свекруха зібрала всю родину, щоб оголосити, кому що дістанеться. Знаю, можуть звинуватити, але мені так болить за чоловіка. Вечором його мати — Марія Іванівна — скликала всіх: дітей, онуків, невісток. Здавалося, буде звичайна вечірня кава з пиріжками. Та ні. Вона зібрала нас, щоб розподілити майно за життя. «Щоб потім не сварилися», — пояснила. Але після цього в родині навряд чи залишиться мир.
Коли Марія Іванівна вимовила: «Квартира в центрі Києва дістанеться молодшому — Олегу», — у мого чоловіка, Тараса, аж руки затремтіли. Потім вона додала: «Старшому синові, Тарасу, лишаю дачу під Житомиром. Оксана (це я) отримає родинні прикраси та бабусину порцеляну. Решті — кому акції, кому пральну машинку, кому дідусеві старі годинники». Усі за столом переглянулися. М’яко кажучи — оніміли. А в мені все стислося від образи.
Коли гості розійшлися, Тарас, хоч і був у шоці, підійшов до матері. Спокійно, без докорів запитав:
— Мамо, чому ти так розподілила? Це твоє право, але ж можна було й інакше. Поясни — чому?
І ось що вона сказала. Виявилося, коли Тарас був молодим, батьки вкладалися в нього. Мріяли, що стане дипломатом, житиме за кордоном. Допомогли влаштувати розкішне весілля, доглядали онука, поки ми були молоді. «Старший син уже отримав свою частку турботи», — сказала вона.
А Олег, молодший, завжди був у тіні. То робота, то старший із проблемами… Він кинув навчання, не зробив кар’єру, одружився на першій, хто погодилась. Тепер живе з дружиною та дитиною в її батьків. Він сидить з малим, вона працює — іпотека їм не світить. «Він слабкий, бо ми його не підтримали, — сказала Марія Іванівна. — Хочу, щоб хоч квартира в нього була».
Але ж ми з Тарасом не сидимо на шиї у батьків. Взяли кредит, купили власне житло, працюємо. Чому тепер нас «віддячують»?
Розумію — це її вибір. Але в душі — гірко. Не за себе, за чоловіка. Він мовчить, не скаржиться, але я бачу — його це вразило. І не знаю, як тепер спілкуватися з Марією Іванівною. Після такого «розподілу» навіть розмовляти не хочеться. Адже коли батьків не стане, залишиться лише пам’ять. І вона може бути світлою… або отруєною.
Сьогодні зрозумів: справедливість — це лише слово. У сім’ї головне не майно, а повага. Але іноді навіть вона розбивається об егоїзм.
