Молода сноха відпочиває в пологовому будинку, а ми з чоловіком ледве справляємось з онуками. Мені здається, вона навмисне лягла до лікарні раніше — щоб позбутися клопоту.
— Син каже: «Мамо, ти ж бачиш, яка ситуація — тільки ти можеш допомогти!» — розповідає шістдесятирічна Ганна Михайлівна з Вінниці. — І що мені лишається? Допомагаю, як умію. Та вже й сили немає…
Десять днів тому її невістка, Олеся, на дев’ятому місяці вагітності, поскаржилась на температуру, нежить і біль у горлі. Незабаром зникли смак і нюх. Її син, Дмитро, цілими днями працює на будівництві, тому дивитись за дітьми було нікому. І Олеся, недовго думаючи, лягла до лікарні — «на збереження». А двох малят — чотирьох і двох років — відправили до бабусі з дідусем.
— Я розумію, нібито здоров’я, нібито вагітність, 41 тиждень… Але чому так довго? Минулого разу вона народила за кілька годин, ледь встигли до пологового. А тепер — лежить уже другий тиждень, немов у санаторії. Серіал за серіалом дивиться, чоловіка змусила привезти ноутбук, каже — чекаю на схватки. А ми тут з онуками вже й не знаємо, куди від них сховатись…
Ганна Михайлівна говорить із образами. Вона людина невибаглива, але втома і образа накопичуються з кожним днем. Раніше Олеся завжди залишала дітей своїй матері. А тепер ось — несподівано бабуся по батьковій лінії стала «останньою надією».
— Ми з Володимиром (чоловіком) не молодшаємо. Я з ранку до вечора в клопотах, діти неслухняні — один у підгузку, другий реве, якщо ложка не така. Покормити — бійка, умити — бійка, покласти спати — цирк. Вони ж маму не забули, постійно питають, коли вона повернеться. А я вже й сама не знаю…
Ганна згадує, як минулого разу Олеся теж лягла до лікарні «заздалегідь». Тоді дитина була одна, і її довелось терміново віддати сусідці, поки бабуся не дісталась. За півтори години після дзвінка Олеся вже народила. Все швидко. А тепер знову — третя вагітність.
— Пів року тому Дмитро повідомив, що буде ще дитина. Я йому: ви що, рекорд збираєтесь побити? А він: «Мамо, не хвилюйся, у нас все за планом». Звісно. Все за планом, поки все добре. А як проблема — одразу: «Мамо, тільки ти!» Ну а я що?.. Відмовити не можу. Але мені важко!
Старший онук раніше ходив у садочок, але Олеся забрала — мовляв, щоб не захворів перед пологами. Ганна не може возити його на інший кінець міста — залишились вдома. А вдома — метушня й крики. Навіть коли діти замовкають, бабуся продовжує чути їхні вигуки у своїй голові.
— Молодший не вміє їсти ложкою, навколо все в каші. Старший цілий день нудить, сваряться, б’ються. Я на них дивлюсь і думаю: як Олеся з трьома впорається? Я з двома ледве справляюсь!
Ввечері, коли дідусь повертається з роботи, він забирає дітей до себе, а Ганна готує на наступний день. Годує, миє, перебирає, прибирає, і тільки близько дев’ятої може подзвонити синові.
— Питаю: ну як там, народила? Дмитро відповідає: ні, все так само, чекаємо. УЗД зробили, дівчинка, здорова. І що тепер — ще два тижні лежатиме?
Ганна не приховує подразнення. Її злить не сама вагітність, а те, як все організовано. На її думку, Олеся влаштувала собі відпустку: лежить у пологовому, спілкується на форумах, дивиться фільми, а на дім і дітей — махнула рукою.
— Кажу синові: нехай виписується. Народить вдома — викличемо швидку, як усі роблять. Його знайома народила й уже наступного дня була вдома! Подруга доньки теж швидко впоралась. А у нас — ціле шоу!
— А що Дмитро каже?
— А що він скаже? «Мамо, потерпи, трохи лишилось, уже не можна виписуватись». Я кажу: нехай пише відмову і їде додому! Але ні — не слухає. Я вже на останніх силах тримаюсь…
То хто ж у цій історії правий? Невістка, яка вирішила поберегти здоров’я й заздалегідь лягла до лікарні? Чи свекруха, яка на знос тягне на собі чужі материнські обов’язки?
Важко сказати. Але одне ясно — терпіння бабусі вже на межі.
