“Це не теща, а стихійне лише!” – сварки з свекрухою довели Маріанну до межі
Маріанна стояла біля плити, перегортаючи вареники, коли на кухню зайшов її чоловік.
— Маріанно, мені сьогодні мама дзвонила, — почав Ігор. — Каже, ти її до онука не пускаєш.
— Скаржилась? — здивувалась Маріанна.
— Ну так. Каже, ти постійно відмовляєш. Вже місяць Дмитрика не бачила, — додав він.
Маріанна нервово витерла руки об фартух.
— Ігор… Мені важко це сказати, — вона завагалась. — Твоя мама… мені сказала одну річ, яку ти маєш знати.
Вона розповіла все. Ігор зблід і сів на стілець — він не очікував такого.
Все почалося місяць тому. Того дня Галина Іванівна, його мати, як завжди, прийшла без попередження. З порогу оцінила передпокій:
— Знову безлад. Іграшки розкидані! У такій брудоті дитину виховувати не можна!
Маріанна напружено посміхнулась, але всередині в неї все стиснулося. Дмитро щойно заснув, а іграшки лежали там, де він грав. Але для свекрухи це був привід вилити своє обурення.
— Ігор! — підвищила голос Галина. — Ти чоловік чи хто? Тобі треба вказувати дружині, як дім вести!
— Мамо, усе нормально, — буркнув він, не відриваючи очей від телефону.
— У тебе нормально?! Дім як після урагану, а ти як на відпочинку!
— Дмитро просто енергійний, — спокійно вставила Маріанна, але голос видавав напругу.
— Енергійний! Тобі б за ним дивитися, а не дозволяти йому всю хату оббігати!
І знову розмова звелася до того, що Ігор у дитинстві був майже під мікроскопом. Ідеальна дитина, вихована під пильною увагою. Маріанна мовчки кивала, але з кожним словом у неї всередині ріс протест.
— Галино Іванівно, — нарешті сказала вона. — Я виховую сина на своїх принципах. Йому два роки. Він пізнає світ.
— Пізнає? А потім синці, подряпини, а ти тільки «пізнає» й повторюєш!
— Це діти. Вони вчаться через рух, помилки, досвід.
— Ні! Це твоя недбалість. А якщо він собі щось серйозне зробить?
— Мам… — втрутився Ігор, але свекруха лише розлютилася ще більше.
— Якщо ти не навчишся бути нормальною матір’ю, я подумаю, куди звернутися!
Наступного дня вона знову прийшла — різко постукала, як завжди.
— Чому так довго відчиняєш? Я вже подумала, тебе вдома нема! — блиснула вона очима.
— Я була зайнята, — спокійно відповіла Маріанна.
— Знову іграшки! Ти взагалі прибираєш?
— Звісно. Але Дмитро грає. Це нормально.
— Нормально? А в дитинстві Ігор… — почала свекруха.
— Так, знаю. Він був ідеалом. Ані порошинки, ані подряпинки. Тільки от яєчню досі не вміє підсмажити!
— Що ти цим хочеш сказати?
— Те, що ви виховали чоловіка, який не знає, як жити сам.
— Він працює, гроші приносить! А ти вдома сидиш!
— Я з дитиною. І хочу, щоб він був самостійним. А не як його батько — дорослий, але безпорадний.
У цю мить у кімнаті почувся брязкіт розбитого скла та дитячий плач. Маріанна кинулась у вітальню — на підлозі стояв Дмитро, його рука була порізана.
— Господи… — Маріанна підхопила його на руки. — Усе добре, малюк, усе добре!
— Ось бачиш! — злобно прошипіла Галина. — Я попереджала! Ти не мати, а лихо! Я піду до опіки!
Маріанна завмерла. Це було вже не просто образа — це була погроза.
— Добре. Приходьте з інспектором. А зараз — вам час іти, — тихо сказала вона.
З того дня Маріанна змінилася. Вона не закривала двері назавжди — просто більше не відкривала їх свекрусі без причини. І завжди знаходився привід відкласти візит: карантин, лікар, ремонт, дитина захворіла…
Одного разу Галина приїхала без дзвінка. Маріанна визирнула у щілину:
— Ой, ви не бачили мого повідомлення? Вибачте! У Дмитрика слабкий імунітет, лікар радить нікого не запрошувати.
— Я не чужа!
— Так, але… розумієте — рекомендація лікаря. Зачекаємо трохи — і знову побачимось!
Свекруха пішла зла, не кажучи ні слова.
Ввечері Ігор підійшов до дружини.
— Мама каже, ти її до Дмитрика не пускаєш. Чому?
— Тому що я боюся. Вона погрожувала мені опікою.
— Ти перебільшуєш.
— Ти впевнений, що вона не нажалиться, якщо знову розлютиться?
Він замовк. Маріанна взяла його за руку.
— Це наш син. Його безпека — на першому місці.
— Ти думаєш, вона може нашкодити?
— Вона не бачить меж. Її турбота стає небезпечною.
— Гаразд, — здався він. — Я більше не буду наполягати.
Маріанна полегшено посміхнулася. Свекруха сама перейшла межу — і тепер гра йшла за новими правилами.
