Тінь зради в рідному домі
Ганна Миколaївна стояля біля печі, обережно помішуючи гречку з м’ясом у старій чавунці — ідеальній для такої страви. Її син Олексій, її гордість і єдина надія, мав незабаром повернутися додому. Вона уявляла, як він зрадіє гарячій їжі, приготованій з материнською турботою. Загорнувши чавунку в рушник, щоб зберегти тепло, вона поклала її в сумку й пішла до квартири сина, що була в сусідньому будинку. У неї був свій ключ — на всяк випадок.
Нещодавно вони розмовляли з Олексієм по телефону. Він, як завжди, подзвонив на мобільний, але Ганна Миколaївна, звикла до старих звичаїв, передзвонила на стаціонарний. Відповіла його дружина, Наталка, й сказала, що Олексій на роботі. Але ж він сам казав, що тепер працює вдома! Хтось брехав. І Ганна Миколaївна була впевнена: не її син.
Наталка з’явилася у їхньому житті ніби вихор. Дівчина з далекого села, без освіти, без роботи, без власного кута. Як Олексій, розумний, перспективний хлопець, міг так осліпнути від кохання? Він наполіг на весіллі, попри батьківські прохання почекати. Вони розписалися, і Наталка заїхала до затишної двокімнатної квартири, подарованої Олексію на весілля. Квартира, на щастя, була записана на нього.
Наталка не працювала, присвячуючи час «пошуку себе». Олексій же працював від ранку до ночі, щоб утримувати її. Недавно він зняв ще одну квартиру — нібито для роботи, бо до Наталки постійно приїжджали родичі з її села. Особливо часто — «двоюрідний брат» Віталій, з яким вона, за її словами, була близька з дитинства. Ганна Миколaївна не втручалася, але її материнське серце відчувало неправду.
У той день вона вирішила пригостити сина його улюбленою стравою. Увійшовши до квартири, вона не ввімкнула світло у передпокої, щоб не привертати уваги. З кімнати лунала весела, але якась вульгарна мелодія. Ганна Миколaївна зазирнула всередину й завмерла. Сумка з чавункою випала з рук і з гуркотом впала на підлогу. У кімнаті, тісно обійнявшись, танцювали двоє. Наталка й якийсь чоловік — явно не брат.
Музика стихла. Наталка, збліднувши, вискочила в коридор. «Ганна Миколaївно! — скрикнула вона, натягнуто посміхаючись. — Не чекала вас!»
— Бачу, — холодно відповіла свекруха, намагаючись стримувати себе.
— Зайдете? У нас торт є, — запропонувала Наталка, явно сподіваючись, що їй відмовлять.
Ганна Миколaївна вимусила посмішку. «Я принесла вечерю для Олексія, його улюблену. Сподіваюся, не охолола», — сказала вона, передаючи сумку. Наталка, радіючи, що гроза минула, пообіцяла загорнути чавунку в рушник.
Ганна Миколaївна вийшла на вулицю й сіла на гойдалки у дворі. У цю пору двір був пустий, діти спали. Гойдаючись, вона намагалася зібратися з думками. Вона вчинила правильно, не влаштовуючи сцени. Наталка б викрутилася, знайшовши виправдання. Але падіння чавунки — це була помилка. Ганна Миколaївна, лікарка швидкої допомоги, звикла діяти холоднокровно в критичних ситуаціях. Вона рятувала життя, приймала рішення за секунди й ніколи нічого не впускала. А тут — такий промах. Але як зберігати спокій, коли мова про твого єдиного сина?
Вона вирішила, що ще не вечір. Наталка не змінить звичок. Через тиждень Ганна Миколaївна повторила спробу, цього разу з пиріжками. Вона увійшла тихо, як тінь, і, діставши телефон, зняла все на відео. Музика була тією ж, але танців уже не було — сцена була набагато одкритішою. Закінчивши зйомку, вона подзвонила у двері. Наталка, почервонівши, привідчинила двері. «Пиріжки для Олексія», — сказала свекруха, передаючи пакет і йдучи.
Вдома вона обдумала варіанти. Можна було прийти без сина, показати докази й вигнати Наталку. Але та могла б потім набрехати Олексію, що свекруха її обмовила. Інший варіант — одразу розповісти все синові. Але Олексій, вихований і довірливий, міг повірити у «випадковість» чи «просто поцілунок». Ні, діяти треба було напевно.
У суботу Ганна Миколaївна з чоловіком напросилися в гості до сина та невістки. Вона знову принесла пиріжки. Після першої чашки чаю вона подивилася на Наталку і сп”Та чи знаєш ти, що таке справжня родина?” — тихо запитала вона, дивлячись Наталці у вічі, і в ту мить у кімнаті стало так тихо, що можна було почути, як капає чайник.
