“Ти не мати, а лихо!” — сварки зі свекрухою довели Маріанну до межі
Маріанна стояла біля плити, перевертаючи вареники, коли на кухню зайшов її чоловік.
— Маріанно, мені сьогодні мама дзвонила, — почав Богдан. — Каже, ти її до внука не пускаєш.
— Скаржилася? — здивувалася Маріанна.
— Ну так. Каже, що ти постійно відмовляєш. Вже місяць Мишку не бачила, — додав він.
Маріанна нервово витерла руки об фартух.
— Богдане… Мені важко це говорити, — вона завагалася. — Твоя мама… сказала мені одну річ, яку ти мусиш знати.
Вона розповіла все. Богдан поблід і сів на стілець — такого він не очікував.
Все почалося місяць тому. Того дня Ганна Степанівна, його мати, як завжди, прийшла без попередження. З порогу оцінила коридор:
— Знову безлад. Іграшки розкидані! У такому бруді дитину виховувати не можна!
Маріанна напружено посміхнулася, але всередині у неї все стиснулося. Мишко щойно заснув, а іграшки лежали на підлозі, де він грав. Але для свекрухи це був привід вилити своє обурення.
— Богдане! — підвищила голос Ганна. — Ти чоловік чи хто? Ти маєш казати дружині, як вести дім!
— Мамо, усе гаразд, — буркнув він, не відриваючи очей від телефона.
— У тебе гаразд? Дім як після буревію, а ти ніби на відпочинку!
— Мишко просто енергійний, — спокійно вставила Маріанна, але голос видавав напругу.
— Енергійний! Тобі б за ним дивитися, а не дозволяти йому по квартирі бігати!
І знов розмова зійшла на те, що Богдан у дитинстві був майже під контролем. Ідеальна дитина, вихована під лупою. Маріанна мовчки кивала, але з кожним словом у ній ріс протест.
— Ганно Степанівно, — нарешті сказала вона. — Я виховую сина за своїми переконаннями. Йому два роки. Він пізнає світ.
— Пізнає? А потім синці, подряпини, а ти лише «пізнає» і твердиш!
— Це діти. Вони вчаться через рух, помилки, досвід.
— Ні! Це твоя недбалість. А якщо він собі щось серйозне зробить?
— Мамо… — втрутився Богдан, але свекруха ще більше розлютилася.
— Якщо ти не навчишся бути нормальною матір’ю, я подумаю, куди звернутися!
Наступного дня вона знову прийшла — різко постукала, як завжди.
— Чому так довго відкриваєш? Я вже подумала, що тебе вдома нема! — блиснула очима.
— Я була зайнята, — спокійно відповіла Маріанна.
— Знов іграшки! Ти взагалі прибираєшся?
— Звісно. Але Мишко грає. Це нормально.
— Нормально? А в дитинстві Богдан… — почала свекруха.
— Так, знаю. Він був ідеальним. Ані пилинки, ані подряпини. Тільки от яєчню досі не вміє смажити!
— Що ти хочеш цим сказати?
— Те, що ви виховали чоловіка, який не знає, як жити самостійно.
— Він працює, гроші приносить! А ти вдома сидиш!
— Я з дитиною. І хочу, щоб він був самостійним. А не як його батько — дорослий, але безпорадний.
У цю мить у кімнаті почувся дзвін розбитого скла та дитячий плач. Маріанна кинулася в зал — на підлозі стояв Мишко, його ручка була порізана.
— Господи… — Маріанна підхопила його на руки. — Усе добре, малюк, усе добре!
— Ось бачиш! — злісно прошипіла Ганна. — Я попереджала! Ти не мати, а лихо! Я піду в органи опіки!
Маріанна завмерла. Це вже було не просто образа — це була погроза.
— Добре. Приходьте з інспектором. А зараз — вам час іти, — тихо сказала вона.
З того дня Маріанна змінилася. Вона не хлопала дверима — просто більше не відкривала их свекрусі без причини. І завжди знаходився привід, щоб перенести візит: карантин, лікар, ремонт, дитина захворіла…
Одного разу Ганна приїхала без дзвінка. Маріанна виглянула у щілину:
— Ой, ви не бачили мого повідомлення? Пробачте! Просто у Мишка ослаблений імунітет, лікар радить нікого не пускати.
— Я не стороння!
— Так, але… розумієте — призначення лікаря. Зачекаємо трохи — і знову зустрінемося!
Свекруха пішла зла, нічого не сказавши.
Ввечері Богдан підійшов до дружини.
— Мама каже, ти її до Мишка не пускаєш. Чому?
— Бо я боюся. Вона погрожувала мені органами опіки.
— Ти перебільшуєш.
— Ти впевнений, що вона не нажалується, якщо знову розізлиться?
Він замовк. Маріанна взяла його за руку.
— Це наш син. Його безпека — на першому місці.
— Ти думаєш, вона може нашкодити?
— Вона не бачить меж. Її турбота стає небезпечною.
— Добре, — здався він. — Я більше не буду наполягати.
Маріанна полегшено усміхнулася. Свекруха сама перейшла межу — і тепер гра йшла за новими правилами.
