Зрада з видом з вікна
Оксана не знаходила собі місця — ходила по квартирі, міцно стиснувши кулаки. ЇЇ тривожила поведінка чоловіка. Останніми днями Ігор став неймовірно уважним: прибирав, готував страви, дарував квіти. Вся ця турбота викликала підозру. “Він точно щось приховує”, — думала Оксана, підходячи до вікна. Випадковий погляд униз — і серце стиснулося. Відскочила, наче обпеклась. “Невже він здатний на таке?” — прошепотіла вона, не віричи власним очам.
Тим часом за спиною пролунав жіночий голос. Це була його дружина — Наталка.
Ігор стояв біля вікна, спостерігаючи, як Оксана, їхня сусідка, вигулює свого маленького цуценя. Наталка підійшла, глянула у вікно й одразу змінилась в обличчі.
— Про що задумався? — запитала вона з ледом у голосі.
— Про роботу, — видихнув він, уникаючи її погляду. — Один колега накоїв, доводиться розгрібати.
Вона уважно подивилась на чоловіка. Щось у його тоні та міміці зраджувало брехню. Але лише кивнула та пішла на кухню.
Ігор відчував, як у ньому клекоче злість. Наталка ставала більш дратівливою, прискіпливою. Він почав шукати тепло на стороні. І знайшов — у Оксані. Вона була тихою, всміхненою, жила поверхом вище.
Того вечора на роботі зник світло, і його відпустили раніше. Він трохи полежав удома, потім вийшов прогулятися. Оксана якраз була у дворі. Не втримався — підійшов, зав’язалась розмова. Закінчилось все кавою в кав’яні. А потім — її квартира.
Вранці він прокинувся з тягарем провини. На стіні висів їхній весільний знімок — вони з Наталкою молоді, закохані. Згадалось, як клявся їй у вірності. «Назавжди» — тепер це слово лунало глумливо.
Він приготував вечерю — вареники, улюблені Наталкою. Коли вона прийшла з роботи, втомлена, але задоволена, похвалила його, навіть поцілувала. А він стояв із натягнутою усмішкою, програючи в голові минулі події.
Через кілька днів у нього випав вихідний. Він ізо всіх сил уникав Оксану, відчуваючи огиду. Але тягнуло, як магнітом. Коли Наталка пішла на роботу, він знову опинився у сусідки.
Наталка почала помічати зміни. Ігор став занадто слухняним, але водночас далеким. Вона відчувала — він щось приховує. І одного дня, побачивши, як він нишком спостерігає за Оксаною з вікна, все стало на свої місця.
Скандал розгорівся на кухні.
— Ти з нею спиш? — випалила вона, ткнувши пальцем у вікно.
Ігор завмер. Потім почав мямлити безглузді виправдання, але було вже пізно. Вона вигнала його без вагань.
— Іди до неї! Відразу все зручно — поверхом вище. Переїжджай!
Він намагався щось пояснити, але Наталка вже не слухала. Він вийшов, збираючи речі, і незабаром його голос лунав на сходовому майданчику:
— Оксаночко… Пустиш? Вона мене вигнала…
Оксана, мабуть, не чекала такого повороту, але після паузи двері відчинилися.
А у Наталки по щоках котились сльози. Не від болю — від розчарування. Вона думала, що він хоча б спробує боротися, але він пішов одразу. Без слів. Без спроби врятувати. Без сорому.
І вона вирішила: «Краще буду сама, ніж з тим, хто так легко зрадив». А завтра… вона возьме кішку. Або собаку. Вони, принаймні, вірніші за більшість людей.
