Давно це відбулося, але досі пам’ятається, немов учора.
Олена мила ванну, коли в хату, мов буря, увірвався Богдан – з обличчям, спотвореним від люті та страху.
— Що ти наробила?! — гримнув він, глухо зачинивши двері.
Олена миттєво випросталась і вийшла у передпокій.
— Що трапилося?! — здивувалась вона, дивлячись на нього з безмежним нерозумінням.
— Навіщо ти до неї ходила?! — гаркнув Богдан прямо в обличчя.
— До кого? — Олена розплющила очі.
— До Наталки! Я ж тебе попереджав! Благав не втручатися!
— Бодя, ти можеш спокійно пояснити, що сталося?
— Ти їй розповіла?! Про нас?! — Богдан важко дихав, витираючи піт з чола.
— Так, розповіла. І вона мене зрозуміла, уявляєш? Сказала, що не буде заважати нашому щастю. А я вже вибираю весільну сукню – глянь, яка краса!
— Сукня? Весілля?! — Богдан вибухнув нервовим смішком. — Оленко, ти взагалі при пам’яті?
— Я думала, ти подякуєш мені, — щиро промовила вона. — Я ж зробила все, щоб тобі не довелося мучитися. Ти казав, що вона слабка, що вона розвалиться, якщо ти підеш. Але виявилося, що вона сильна. І сама тебе відпустила.
Богдан повільно опустився у крісло, потім підвівся й подивився на Олену так, ніби бачив її вперше.
— Ти не розумієш… — не договорив він, схопив сумку та вийшов, не зачинивши дверей.
Він не міг піти від Наталки. Ні зараз, ні коли-небудь. Бо саме вона витягла його зі дна, коли в гаманці у нього ледь залишалися жалюгідні п’ятсот гривень. Вона дала йому все: роботу, дах над головою, авто, статус. Те, про що він тільки мріяв, поки тіснився з другом у комуналці.
Колись він був звичайним менеджером, жив від зарплати до зарплати, шкодував на їжу, щоб раз на місяць зайти в кав’ярню. Дівчата дивилися на нього, але якось мимо – або самі знімали кімнати, або їздили електричками з передмість. А йому хотілося іншого – гарного життя, достатку, смаку успіху.
Так він опинився у фітнес-клубі – за безкоштовним пробним відвідуванням. І там його погляд зачепив Наталку. Струнка, доглянута, впевнена. Старша на десяток років, але з таким шармом, якому неможливо було опиратися. А головне – при грошах. У неї була власна справа.
Він зробив усе, щоб «випадково» зустрічатися з нею частіше. І одного разу Наталка сама запропонувала йому роботу – із зарплатою вдвічі вищою. Потім – житло. Потім – машину. Потім – він уже прокидався щоранку в її квартирі, їздив її авто, працював у її фірмі. За нього все вирішили. Залишилося лише погоджуватися.
Але звичка до доброго життя породила в ньому невдячність. Він почав вважати, що вартий більшого. Так у його житті з’явилася Олена – молода, яскрава, вільна. Вони бачилися потай. Вона знала про Наталку і хотіла, щоб він пішов. Він тягнув.
І ось, коли Олена сказала, що вагітна, він просто зник. Не відповідав на дзвінки. А вона – пішла до Наталки.
Але Наталка не плакала. Не влаштовувала сцен. Вона спокійно вислухала, подякувала і промовила:
— Якщо у вас буде дитина, вона має бути з вами. Я не буду заважати. Ані хвилини.
Коли Богдан повернувся додому, валізи стояли біля дверей. Наталка вручила йому ключі й побажала щастя. Він бурмотів, що Олена все видумала, що це підстава. Але його ніхто не слухав. Він пішов – без роботи, без машини, без домівки.
Кімнату в гуртожитку знайшов під вечір. За два тижні влаштувався до магазину – з пафосною посадою «менеджер залу», а на ділі просто поясняв покупцям, чим один диван відрізняється від іншого. Олену він заблокував, написавши в останньому повідомленні: «Розбирайся сама».
Він не відчував себе винним. Для нього винними були всі – жінки, обставини, хто завгодно. Тільки не він сам.
Олена ж незабаром дізналася, що тест виявився помилковим – вагітності не було. Але образа залишилася.
— Я йому вірила, — ридала вона подрузі. — А він скористався мною.
— Оленко, ти доросла жінка, — похитала головою подруга. — І віриш у казки? У «хлопця, на якому тримається вся фірма»? Ну не будь ти Буратіно у спідниці.
— А я повірила…
— Ось саме тому й даремно.
