Ось як це було: коли рідня стукає у двері — історія про спадщину, яка не ділиться на трьох.
Ярослав зайшов у кімнату, де дружина дивилась серіал, і спокійно сказав:
— Мені дзвонив брат. Каже, що вони з Марічкою хочуть у суботу завітати. Треба поговорити.
— Чудово! Ти ж знаєш, я завжди рада гостям, — посміхнулась Оксана.
— Тільки він додав, що розмова буде серйозна, — Ярослав подивився на дружину насторожено. — Без дружин, тільки вдвох.
— А ти не здогадуєшся, про що йтиметься? — Оксана напрузилась.
Ярослав замовк, опустив очі… І тут зрозумів: усе через спадщину.
Два місяці тому вони з Оксаною оформили права на спадок. Тітка Ганна, старша сестра їхньої матері, не мала дітей і прожила життя сама, але міцною жінкою. Коли здоров’я підвело, вона кликала на допомогу племінників. Але лише Ярослав і Оксана доглядали за нею — возили до лікарів, купували ліки, оплачували сидінку, везели в санаторій. Інші рідні — лише листівку на свято надсилали.
Не дивно, що тітка Ганна заповіла все їм: і двокімнатну квартиру у центрі Києва, і затишну дачу під Бояркою.
Субота. Марічка та Андрій приїхали вчасно. Без посмішок, без зайвих слів. Сіли у вітальні й одразу до справи:
— Гаразд, тітка лишила вам квартиру. Але дача — це вже занадто, — почав Андрій.
— Ми за нею доглядали! — підхопила Марічка. — Косили траву, поливали клумби. Ми з дітьми там кожне літо жили.
— А тітку хоч раз вивозили? — спокійно запитала Оксана. — Хоча б раз виконали її прохання? Вона ж благала вас відвезти її на дачу, подихати свіжим повітрям…
— Ну, у нас свої клопоти. Діти, робота… — пробурчала Марічка.
— Ось тому тітка і вирішила по-своєму, — тихо сказав Ярослав.
— Ви її просто обдурили! — не витримав Андрій. — Ти що, не чоловік, якщо з ріднею не поділишся?!
— А ти чоловік, якщо за стару халупу б’єшся? — спокійно, але різко відпарував брат.
Гості пішли злі. Але зранку дзвонить телефон.
— Ярославе, ти що, замки на дачі змінив?! — люто кричав Андрій. — Ми з Валєром приїхали за своїми речами, а зайти не можемо!
— Змінив. Бо не попередили. Приходьте наступної суботи — розберемося. Заберете своє, — відповів Ярослав і поклав слухавку.
— Ти ж як знала? — здивувався, повертаючись до дружини.
— А ти своїх родичів не знав? Якби не змінив замки, вони б і меблі вивезли. Не сумнівайся.
Через місяць вони продали і дачу, і свою трішку. Купили простоКупили просторину хату біля моря — у Чорноморську, і жили тепер на власних умовах, не слухаючи нікого.
