Після смерті дружини Володимир Якович відчував, ніби його дім назавжди спорожнів. Донька Оксана жила з родиною в іншому місті, навідувалася рідко. По вечорах пенсіонер сидів у тиші, дивлячись на світлини з минулого, щасливого життя. Коли Оксана одного разу зателефонувала й заговорила не лише про здоров’я, а й про самотність, він подумав: мабуть, вони приїдуть у гості. Але донька запропонувала здати кімнату — мовляв, знайомий хлопець, брат подруги, залишився без житла після розлучення.
Так у Володимира з’явився квартирант — Тарас. На перший погляд — скромний, чемний, тихий. Платив вчасно, їв небагато, частував господаря. Іногда вони разом дивилися телевізор, розмовляли. Але потім почалося…
Одного разу Тарас привів двійко підпитих друзів. Ті галасували, курили, сміялися аж до ночі. Таке повторювалося не раз. Володимир спробував поговорити, але почув у відповідь: «Я плачу. В угоді не написано, що друзів приводити не можна». Потім з’явилася дівчина Тараса — Мар’яна. Спочатку приходила в гості, потім почала залишатися на ніч. Тарас став натякати, що хоче помінятися кімнатами. Володимир спершу спротивлявся, але згодом здався.
Одного ранку він побачив, як Мар’яна готує млинці та запрошує його до столу. Тарас промовив щиро: «Залишимося тут поки що. Біля роботи, та й ви гарна людина. Друзів більше не запрошуватимемо». Мар’яна додала: «А може, хочете жити в селі? У моєї тітки є хата в Вишневому. Житимете безкоштовно, треба лише доглядати». Володимир спершу образився, але потім погодився: «Краще в селі, ніж тут, як у готелі».
Хата виявилася старою, але затишною. Він прибрався, полагодив піч за допомогою сусіда Івана. Той виявився веселим, працьовитим, усього навчав, запрошував на риболовлю. Навесні приїхала Ганна — господиня будинку. Привезла їжі, вони познайомилися. Володимир пригостив юшкою, Іван приєднався. Так і пішло. Кожні вихідні Ганна навідувалася. А потім усе змінилося.
Коли Володимир повернувся з Ганною до міста, щоб обговорити майбутні квартирантів, їм відчинила двері Мар’яна — з помітним животом. «Ми з Тарасом одружилися», — сказала вона. А Ганна, обмінявшись з Володимиром поглядом, відповіла: «Переїжджайте у нашу квартиру, а ми — сюди». Тарас не зрозумів, а Володимир додав: «Ми теж вирішили побратися. Нам теж хочеться тепла».
Незабаром народився хлопчик. Ганна пішла на пенсію, допомагала з малюком, а у вільний час вони з чоловіком їздили в село. Хату відремонтували, чекали онуків у гості. Іван зробив дитяче ліжечко. Ось так із випадкового сусідства виросла справжня родина. Буває, життя робить дивовижні вигини — головне не закривати серце.
