Колишня зустріч на березі
Ганна з чоловіком і донькою вирішили змінити своє життя — покинули шумне місто і осіли в тихому селі. Придбали хату, завели господарство, розбили город. Так почалася зовсім нова історія. По вечорах Ганна виводила кіз на річку, милувалася заходами, насолоджувалася спокоєм.
— Мамо, вже смеркається, куди це ти знову з козами? — зі здивуванням гукнула донька Оксана.
— На річку, там трава соковитіша, — відповіла Ганна. — За годину повернусь, не хвилюйся.
Але минула година, друга, а матері все не було. Оксана занепокоїлась і умовила батька йти шукати. Знайшли Ганну не одразу. Коли побачили — аж застигли: вона сиділа на лавці біля хати, бліда, тремтяча, то сміялась, то плакала.
— Мамо, що трапилося? — запитала Оксана.
— Бачила, — прошепотіла Ганна, — не примару… гірше.
А всього годину тому вона йшла, як завжди, стежкою до річки. Кози паслися, вона присіла відпочити й задрімала. Прокинулась у сутінках, схопилась, кинулась збирати кіз. Ті, як на зло, лізли в хащі. Ганна — за ними. Раптом помітила, що за останньою козою в траві щось ворушиться. Довге, чорне…
Спершу подумала — тхір. Страх стиснув серце — раптом скажений? Тварина не відставала. Коза Зірка почала бекати, Ганна готова була захищати її, замахнулась палицею… але тут це *щось* підскочило, ніби збиралось кинутись на неї.
Коли ж усе скінчилось, і вона вирішила підійти ближче — виявилось, це… надто великі чоловічі штани, що чіплялись за козу рибальською волоссею. Мабуть, хтось залишив сушити на кущах, а коза потягнула їх з собою.
Ганна сіла на траву й розсміялась. Напруга, страх, адреналін — все вирвалось цим сміхом. Саме тоді її й знайшли чоловік із донькою. А вдома суворо наказали більше не виводити кіз на берег — хто знає, що ще там «оживе»…
