Олег повернувся з заробітків у рідний Івано-Франківськ пізно ввечері. Як завжди, першим ділом заїхав до матері. Ганна Михайлівна міцно обняла сина:
— Скільки літ, скільки зим, Олежку! Сумувала жахливо! Ну що, добре заробив?
— Та як завжди, — усміхнувся чоловік. — Поки їхав, зрозумів: навіщо знімати чужу квартиру, якщо майже весь рік мене нема? Краще платити за свою, хай і в кредит, але свою.
— Правильно кажеш, — кивнула мати. — Тобі вже двадцять сім, пора й про сім’ю думати. А там — і діти. Без своєї оселі нікуди.
Через два місяці Олег купив однушку в новобудові, облаштував зручно — все по своєму смаку. Ключі на всяк випадок залишив матері, а сам знову поїхав на заробітки.
Але щойно він перетнув кордон, Ганна Михайлівна віддала ключі своїй доньці — Марійці. Та старша за Олега на пару років, ніде постійно не працює, завжди по вуха в боргах, живе в очікуванні заможного принца.
— Поживе трохи, заощадить, на ноги стане, — думала мати. — Що тут поганого?
Але даремно сподівалася. За чотири місяці Марійка не тільки не виправилася — ще глибше влізла у борги. Коли прийшов час звільняти квартиру, вона просто змінила замки. Щоб ніхто, включаючи Олега, не зміг її виселити.
Коли Олег повернувся і спробував відкрити двері — ключ не підійшов. Він був у шоці.
— Що за чортівня? — пробурмотів він і одразу поїхав до матері.
Та несміливо зізналася, що впустила Марійку, але не знала, що та змінила замки. Олег закипів:
— Одне діло — пустила пожити, без мого відома. Але щоб замки міняти? І що, вона не збирається виїжджати?
— Я запрошувала до себе, — виправдовувалася мати. — Але вона відмовилася…
Наступного дня Олег викликав дільничного. Двері вскрили. Заяву на сестру він писати не став, але розмова була важка.
— Міг би й у матері пожити, — холодно сказала Марійка. — Тобі все одно скоро знову їхати. А мені треба влаштовувати особисте життя.
— Не для цього я квартиру купував, — різко відповів Олег. — Веди парубків у орендоване житло. Іди сама працюй та закривай свої борги.
— Та без тебе розберусь! Одружся спочатку, порадник!
Зібравши речі, Марійка виїхала. Відносини між братом і сестрою розірвалися. Олег не сумував — він давно зрозумів: Марійці від родини потрібні лише гроші.
Минуло кілька місяців. У Ганни Михайлівни — ділянка, город. Олег, у відпустці, вирішив допомогти матері з урожаєм. І — хто б міг подумати — на ділянці зустрів Марійку.
— Ну здоровенькі були, братику, — єхидно усміхнулася вона. — Що, сумління мучить, вирішив картоплю копати?
— Краще скажи, навіщо приїхала? Знову грошей треба?
— Мама мені квартиру купила, — не моргнувши оком, оголосила Марійка. — За мої старання.
— Що?! Яку ще квартиру?
— Двійку в новобудові. З меблями. В кредит. Мама оформила на себе.
Олег поблід. Він згадав, як працював на будівництві за кордоном, як збирав на перший внесок… А Марійці — на блюдечку?
Він нічого не сказав. Допоміг із врожаєм і поїхав. Але серце стиснулося.
Через тиждень Марійка сама написала братові. Балконні двері зламалися — просила полагодити. Олег погодився: цікаво було подивитися на її «палац». Квартира виявилася звичайною, не кращою за його власну.
— Фурнітура вилетіла, — оцінив він. — Треба деталь замовити.
— Сам замовляй. І в мами грошей візьми, — байдуже кинула Марійка.
— Ти знущаєшся?! Мати тобі квартиру купила, обставила, а ти навіть дрібниці не купиш?
— Просто ти заздриш. Мама мене більше любить. Все, можеш іти!
Олег вийшов, не промовивши ні слова. Того ж дня він заблокував її номер. Не хотів більше ні дзвінків, ні зустрічей.
— Нехай живуть, як хочуть, — вирішив він. — Я знаю своє місце. І більше нікому ключів не залишу.
Мудрість полягає в тому, що сімейні зв’язки — це не лише кров, але й повага. І якщо хтось використовує ці зв’язки лише для власної вигоди, іноді краще відійти — заради власного спокою.
