**Справедливість для Оксани: історія, що почалася зі зради**
— Чому ти дозволяєш йому так із собою поводитися, Оксанко? Ти ж не його власність! Ти сильна, ти можеш вирватися, — шепотіла Марічка, згорнувшись у клубок на ліжку.
Оксана важко зітхнула й тихо відповіла:
— Він мій батько. І в нього є папір із підписом та печаткою, де чорним по білому написано: “неадекватна”. Саме тому я тут. Він не просто багатій — він людина з владою. І скільки б я не тікала, він знайде мене. Це коло не розірвати…
— Тоді доки ти тут — давай хоча б мені допоможеш. Я тобі заплачу, все чесно. По правді, — підморгнула Оксана.
— Я б і так допомогла, — усміхнулась Марічка. — Але не відмовлюсь. Мені гроші знадобляться, коли знову стану вільною. Мені не потрібна магія, щоб зрозуміти, що відбувається. Але для підтвердження сну — дай мені пасмо волосся.
Марічка швидко дістала крихітний ножик і спритно відрізала кілька пасмін.
— Сьогодні вночі все проясниться. Яке зілля тобі підсипали, чому замість захисту отримала чорну тугу — з’ясуємо.
Наступного ранку Оксана не могла знайти Марічку. Та уникала її, ховалася по кутках, зникала на процедурах.
— Чого від мене тікаєш? — спинила її Оксана в саду. — Ми ж домовились!
— Ти мені не повіриш, — похмуро прошепотіла Марічка. — Подумаєш, що я казки розповідаю заради грошей.
— Годі. Розказуй, що бачила.
Марічка відвела Оксану в найглухішу алею й сіла поруч.
— Слухай уважно. Мені приснилось…
Богдан солодко потягнувся у ліжку.
— Вставай, сонце! Я знайшла нову жертву.
— Дай поспати… — простогнав він.
— Виспишся потім. Ось газета. Бачиш цю жінку? Це наша майбутня здобич. Її звуть Оксана. Співвласниця корпорації, без рідні, окрім… майбутнього чоловіка. Якщо все піде за планом — ним станеш ти.
— Одружитися? — пересохло в горлі у Богдана.
— Так. Але спочатку — закохати. Ти будеш турботливим, скромним, нібито бідним, але працьовитим. Вона потягнеться до тебе, почне допомагати, вкладатиме в твій “бізнес”.
— А потім я все злію? І ти з’явишся?
— Так, коханий, — Наталя гладила його по голові. — А коли вона погодиться на обряд, думаючи, що допомагає тобі — я підкладу їй порчу. Демон з’їсть її розум. А потім — “нещасний випадок”. Уся спадщина твоя.
— Якщо вийде…
— Вийдемо. У нас є магія. І ти, і я.
Коли Марічка дійшла до кінця, Оксана мовчала, стиснувши губи.
— Ну і що скажеш? — не витримала дівчина.
— Скажу, що почну діяти. Спочатку позбавимось демона. Потім — розплата.
— Попереджаю: якщо гаяти час, вони втечуть. Такі не чекають.
— Я готова. Допоможи мені вигнати його.
Марічка знову відрізала пасмо.
— Будь готова. Коли він піде, Наталя відчує. Часу буде мало.
Тієї ночі Оксана ледве закрила очі. Її трясло, будили, шепотіли просто в вухо. Але зранку — все зникло. Світ став яскравішим. Люди — звичайними.
— Марічко! Він пішов! — кинулася вона в кімнату подруги. Але Марічку перевели до іншої палати. Щось сталось уночі.
— Як тільки їй поліпшиться, повернеться, — пообіцяла медсестра.
Оксана не могла додзвонитись ні до Наталі, ні до Богдана. Їхні телефони мовчали. Вони втекли. Але тепер головне — вийти звідси. І подякувати Марічці.
— Жива! — радісно скрикнула Оксана, коли та повернулась.
— Встигла. Повернула демона, але ледь не залишилася з ним, — хрипко усміхнулася вона. — А в тебе як?
— Вони зникли. Я опам’ятовуюсь. Лікар каже — скоро випишуть.
— А я залишуся. Батько продовжив. Але ти ж приїдеш до мене?
— Звісно. А телефон?
— Ось мій спосіб, — Марічка знову дістала ножик, відрізала кіску й простягнула. — Поклади під подушку — я почую.
— А помста?
— Не хочу бруднити руки. Хочу, щоб усе було по правді.
— Тоді довірся мені. Я попрошу тих, хто вище. Нехай самі вирішать, хто чого вартий.
Півроку потому
Оксана сиділа на дивані з келихом вина. У руках — папка від приватного детектива.
Наталя й Богдан втекли. Оксана повернулася у зпустілу квартиру. Рахунки порожні. Все, що вона вклала в “бізнес”, — розвіялось.
Наталя звільнилася й зникла. З Богданом вони вилетіли за кордон. Але ідилія швидко закінчилася. Гроші не врятували. Посварилися. Поділили здобич — і розійшлися.
Наталя натрапила не на того. Детектив сказав, що її знайшли… чи ні. Ймовірно — дно моря.
— Магія тебе не врятувала, Наталко, — прошепотіла Оксана.
А Богдан? Знову вліз у афери. Програв. Залишився з боргами. Віддати було нічим. Останнє, що в нього залишилося цінного, — органи.
— За— Хоч хтось отримав шанс жити завдяки тобі, Богдане, — додала Оксана, закриваючи папку.
