У будинку повіяв тривожний дух майбутнього хаосу. Оксина відчула це ще до того, як переступила поріг. По сходовому майданчику розлітався їдкий запах паленого, а сходи були залиті мильною водою, наче після потопу. Відчинивши двері, Оксина скинула на полицю квіти, принесені з роботи, зняла втомлені туфлі й натягнула старі домашні капці. Хоча гумаки більше підійшли б — у передпокої води було ще більше, ніж на сходах. З глибини квартири долітав приглушений котячий крик, а десь у надрах помешкання щось шипіло, гуло й підозріло тріщало.
— Миколо, що за чортівня?! — вигукнула Оксина, відчуваючи, як всередині закипає тривога.
За мить у дверях з’явився чоловік. У самих трусах, босий, із обличчям, вкритим сажею, глибокими подряпинами й значною синцюгою під оком. На голові гордо сиділо рушник, зав’язаний на кшталт чалми, ніби він щойно втік із східнього базару.
— Оксонько, ти вже вдома? — пробуркотів Микола, нервозно потираючи край рушника. — Я думав, корпоратив, ти ж начальниця, до ночі там тости казатимеш…
Оксина важко зітхнула, сіла на старий пуф коло входу й, стримуючи роздратування, вимовила:
— Розповідай, Миколо. Що ти знову наробив?
— Ну, Оксонько, радосте моя, — заїкаючись, почав він, — тільки не запалюйся, прошу!
— Запалювалася я тоді, коли у дев’яності на нашу фірму бандити наїжджали, — відрізала Оксина. — Хвилювалася, коли гроші на рахунках згоріли під час дефолту. Псувала собі кров, коли криза ледь не добила нас. Після цього мені все одно, хоч потоп. Викладай, який цирк тут влаштував?
— Коротше… — Микола завагався, потираючи синцюгу. — Я хотів зробити тобі свято. Сюрприз, розумієш? Вирішив прибрати, постирати, вечерю приготувати. Взяв вихідний, заклав білизну в пральку, пішов на ринок… Ну, спершу на ринок, купив м’яса, а воно потекло.
— М’ясо?! — прищурилася Оксина.
— Ні, пралька! — випалив Микола. — Але не одразу. Я поставив м’ясо в духовку, почав прибирати, і тут кіт…
— Він живий? — Оксина підняла брову.
— Живий, звісно! — образився Микола. — Трохи мокрий, це все. Оксинко, коли я вмикав пральку, кота там не було, клянусь! А потім він якось… опинився всередині.
— Як?! — Оксина подалася вперед. — Як кіт міг залізти у закриту пральну машинку?!
— Не знаю, — Микола розвів руками. — Напевно, телепортувався. Вони ж хитрі, ці коти.
Оксина заплющила очі, глибоко вдихнула й холодно промовила:
— Продовжуй, Миколо. Це стає цікавішим. Але спершу покажи кота. Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.
— Е-е, сонечко, — завагався Микола, — до нього треба йти. Він… там…
— Сподіваюся, лапи цілі? — Оксина подивилася на подряпане обличчя чоловіка.
— О, ще як! — похмуро підтвердив Микола, потираючи щоку. — Тільки тимчасово… обездвижені. Для його ж безпеки.
— Гаразд, потім розберемося, — Оксина махнула рукою. — Що далі?
— Узагалі, поки кіт… е-е, прання, я відчув дим. Побіг на кухню, відкрив духовку — а там м’ясо палає! Пальці обпік, плеснув олії, а вона як спалахне! Волосся зайнялося, дим валить, я гашу, а тут кіт заверещав. Побіг до пральної машинки — аж його очі в ілюмінаторі, дивиться, наче в’язень. Вимкнув машинку, хотів відкрити, а вона заблокувалася. Кіт реве, плита горить, обличчя болить, волосся тліє… Я схопив лом, і… пралька одразу потекла. Кіт вирвався, носився по квартирі, верещав, як скажений, розбив три вази, обдер шпалери, зірвав штори, розлив шампанське, що я для тебе приготував. Сусіди знизу стукали по батареї, кричали, що каструватимуть. Не знаю, кота чи мене. Але в цілому все під контролем, Оксонько, не хвилюйся!
Оксина витерла сльози — чи то від сміху, чи то від жаху — і, відштовхнувши чоловіка, увійшла у квартиру. Погром був епічним. Підлогу заливала вода, на кухні диміла згоріла сковорідка, шпалери висіли клаптями, а повітря було пройняте запахомМикола витер піт з чола, подзвонив сусідам і пообіцяв відновити їхні штори, а Оксина, дивлячись на хаос, раптом розсміялася.
