Таємний притулок: кав’ярня, де народжується надія
Соломія, шістнадцятирічна дівчина з вогником в очах, міцно стиснула матір за руку.
— Мамо, я голодна, як вовчиця! Давай зайдемо чимось перекусити! — Вона потягнула Галину Миколаївну до невеличкої кав’ярні, яку вони зустріли в центрі старого міста на березі Дніпра.
Галина Миколаївна кинула швидкий погляд на заклад. Гарна вивіска, вікна, прикрашені легкими шторами у блакитно-жовту смужку, випромінювали затишне, золотисте світло, що вабило в холодний вечір. Аромат свіжозвареної кави та теплих булочок з ваніллю розливався повітрям, але Галині було не до того. Її думки кружляли навколо важкого рішення, яке мало перевернути їхнє життя. Нещодавно вона дізналася, що чекає дитину. Розповіла чоловікові, Тарасу, але його реакція була холодною, майже мовчазною. Проблеми на роботі, тісна квартира — він не промовив ні слова, але його погляд говорив багато. Галина почувалася, наче звір, що захищає свою дитину. Тарас лише важко зітхнув, а вона вже знала: що б вони не вирішили, їхнє життя зміниться назавжди.
Щоб відволіктися, Галина пішла з донькою по магазинах. Соломія беззупинно щебетала про шкільні плітки та кумедні історії, але мати ледве слухала. Вона ківала, натягала усмішку, а в душі мріяла згорнутися у куточку, обійняти себе за плечі й залишитися наодинці з думками про майбутню дитину.
— Мамо! Ти що, заснула? Ось же кав’ярня, заходь! — Соломія нетерпляче дёрнула матір за рукав.
— Ох, вибач, так, звичайно, зайдемо, — відгукнулася Галина, стрепенувшись.
Всередині кав’ярні було дивовижно затишно. Дерев’яні столики, м’яке світло старовинних ламп, потріскування дров у каміні. Тиха мелодія лилася з невидимих динаміків, а запах кориці та карамелі обгортав, наче теплий плед. Галина любила такі місця — тут її серце заспокоювалося, а тривоги відступали.
Соломія одразу ж обрала столик біля вікна з видом на засніжену вулицю.
— Добрий вечір! Що замовите? — До столика підійшов офіціант, худий молодий чоловік з гострими вилицями й легкою усмішкою.
— Мені два круасани та лате, — випалила Соломія і вичікувально подивилася на матір.
Галина розгублено перегортала меню, нездатна зосередитися.
— Дозвольте порадити наш фірмовий яблучний пиріг, — запропонував офіціант, показуючи на пункт у меню з такою грацією, ніби виконував танець.
Галина кивнула, вдячно посміхнувшись.
Коли офіціант пішов, Соломія втупилася у телефон, а Галина, вдихаючи аромат гарячого пирога, відчувала, як напруга повільно відпускає. Через маленьке віконце кухні за нею спостерігав шеф-кухар — невисокий літній чоловік з густими вусами. Він поправив кухарський ковпак, розгладив фартух і щось прошепотів помічникам. Коли замовлення було готове, кухар із задоволенням кивнув, пробурмотів щось собі під ніс і наказав нести страви.
Галина їла повільно, куштукожен шматочок пирога, ніби в кожному крихітному смаку ховалася частка надії.
