**Ключ від сумнівів**
Коли Марійка збиралася заміж, подруги наперебій розповідали їй страхітливі історії про свекрух. Кожна мала свій жахаючий приклад: одна — з кредитами, інша — з інтригами, третя — з відкритою ненавистю. У їхніх розповідях матері чоловіків були справжніми чудовиськами, які розривають молоди́ сім’ї.
Марійка слухала, кивала, і навіть не помітила, як почала по-справжньому боятися майбутньої свекрухи. Тому коли стосунки з Олегом стали серйозними, вона обережно почала розпитувати його про матір.
— Ти часто її відвідуєш? Вона впливає на твої рішення? Допомагає грошима?
Олег сміявся:
— Що за допит? Мама — звичайна людина. Я їй вдячний, звісно, вона мене виростила. Але у наше життя не лізе.
Ці слова трохи заспокоїли Марійку. Але зерно недовіри вже пустило коріння. І коли Олег уперше привів її знайомитися з Надією Михайлівною, дівчина була настороженою. Та ж виявилася привітною, м’якою жінкою. Щиро раділа за сина і сипала компліментами:
— Яка ж ти гарнюня! У вас з Олегом будуть чудові діточки! Як же я чекаю онуків…
Усе, здавалося, складалося добре. Надія Михайлівна не втручалася, не дзвонила щодня, не з’являлася без попередження. Іншого разу просила сина про допомогу — чоловік помер кілька років тому, і їй було важко само́тній. Марійка тримала нейтралітет: без надмірної близькості, але й без холодності. Аж поки не поговорила з подругами.
— Та годі тобі, — заплющила очі Тетяна. — Спочатку всі вони такі «любі, добрі», а потім показують кігті. Моя теж співала, а тепер носом крутить, бо я «не з їхнього кола». Не вірь!
— Ось-ось, — підхопила Ірина, яка пережила важкий розлучення. — Моя спочатку клялася у коханні. А потім втягнула нас у кредит, забрала гроші, а ми його ще досі гасимо. Свекруха — як бомба з часовим механізмом.
Марійка спробувала заперечити:
— Але Надія Михайлівна не така. Вона добра, вихована, наче…
— «Наче» — тут ключове слово, — зі скептичною усмішкою сказала Тетяна. — Почекай. Вона себе ще покаже.
І незабаром з’явився привід для сумнівів. Одного разу Олег підійшов до дружини:
— Марійко, мама попросила в борг. Хоче купити дачу. Ти не проти, якщо ми дамо їй наші заощадження? Все одно поки збираємо на іпотеку…
Марійка зніяківла:
— Сума немала. А вона точно поверне?
— Звісно. Каже, у батька були акції, вона їх продасть і віддасть усе.
— Гм… — дівчина згадала розмову з подругами. — Мені це не подобається. Навіщо їй взагалі дача? Тим більше зараз…
Але Олег наполягав. Він вірив матері. І врешті переконав.
Коли Марійка розповіла про це подругам, вони розвели трагедію:
— Ось і почалося! Тепер ні грошей, ні квартири не побачиш. Наївна…
Час минав. Марійка все частіше ловила себе на тривозі. А раптом вони праві? А раптом Надія Михайлівна не збирається повертати гроші? Ця думка не давала спокою.
Одного разу, коли свекруха прийшла в гості, Марійка вирішила поговорити. Вона зайшла на кухню, де сиділи чоловік і його мати, і, не приховуючи напруги, сказала:
— Я хочу дещо з вами обговорити.
Надія Михайлівна обернулася з усмішкою:
— А ми теж хотіли поговорити, Марійко, — лукаво подивилася на неї.
Дівчина сіла. Серце застукало. Про що вони шепотіли до її приходу? Що задумали?
Тоді свекруха дістала з сумки охайну коробочку:
— Це вам. Я обіцяла подарунок на весілля, але тоді не могла. А зараз — час настав.
Олег кивнув дружині:
— Відкривай, серце.
Марійка припідняла кришку… і побачила зв’язку ключів.
— Це що?..
— Це ключі від вашої квартири, — спокійно сказав Олег.
— Ти взяв кредит?!
— Ні, — посміхнувся він. — Мама купила нам житло.
— Що?.. — дівчина перевела погляд на свекруху.
— Так, доню. Коли помер мій чоловік, я продала його акції і поклала гроші в банк. Вони зросли. Я хотіла подарувати вам цей дім на нове життя. А ту історію про дачу ми з Олегом вигадали, щоб ти не здогадалася. Грошей не вистачало, і ваші заощадження дуже допомогли.
— То… це правда? — Марійка була вражена.
— Так і є. Та квартира, про яку ви з Олегом мріяли, — тепер ваша, — промовила Надія Михайлівна. — Все оформлено. Житло записане на вас обох.
Сльози навернулися на очі. Подруги, сумніви, страх — все це розвіялося в одну мить.
— Дякую! Дякую вам! — вона кинулася обіймати свекруху. — Ми ніколи цього не забудемо!
У відповідь та тихо сказала:
— Живіть щасливо. І пам’ятайте — я вас люблю, обох.
Коли Марійка розповіла подругам про подарунок, ті довго мовчали. Потім, звісно, почали їдко жартувати:
— А ти впевнена, що квартира на вас записана? Чи не— Так, — усміхнулася Марійка, — і в цьому вже немає жодного сумніву.
