Ой, як теща все забрала, навіть чайник! Драматичні історії з життя
Олена боролася, доки теща не перейшла всі межі, вимагаючи гроші й речі. Дізнайтеся, як вона встояла за свою родину та знайшла свободу!
У невеличкому містечку на околиці Карпат, де вітри гуляють по старих вуличках, Олена з чоловіком Тарасом намагалися будувати своє життя. Та тінь тещі, Ганни Іванівни, нависала над їхньою родиною, як грозна хмара.
— Який у вас тостер гарненький! Такий би мені додому, — з легенькою посмішкою помітила Ганна Іванівна, дивлячись на сина з тою самою інтонацією, від якої у Тараса хололо всередині.
— Мам, ми його під кухню підбирали, він до нашого інтер’єру. У тебе зовсім інший стиль, не впишеться, — Тарас спробував віджуритися, але вже відчував, що тостер незабаром опиниться у маминій квартирі.
Ганна Іванівна була жінкою, яка завжди досягала свого. Новий блендер, модна кавоварка чи навіть штори — варто було їй сказати «хочу», і Тарас, як слухняний син, зараз же ніс бажане.
— Ти собі нове купиш, сину, а я на пенсії, сама не потягну. Скільки я в тебе вклала, все життя на тебе працювала! Ти ж маму любиш, а я тебе як люблю! — Ганна Іванівна вміла говорити так, що заперечити було неможливо. Її слова, наче солодка отрута, проникали в серце, і Тарас здавав позиції.
Він ніколи не сперечався з матір’ю. Якщо вона не користувалася подарунками, він не переймався: «Може, ще знадобиться». Як можна було відмовити жінці, яка постійно нагадувала про свої жертви заради нього?
Тарас виріс у родині, де мати була непорушним авторитетом. Поступити на бюджет у вузі йому не вдалося, і Ганна Іванівна обрала для нього платне відділення з економіки.
— Це перспективно, сину! Зароблятимеш, як усі нормальні люди, — твердила вона.
Але вже на першому курсі Тарас зрозумів, що економіка — не його. Він мріяв про дизайн, про творчість, але коли подзвонив матері, щоб поділитися сумнівами, почув:
— Я вже три семестри оплатила! Ти про що думав раніше? Я на двох роботах пашу, щоб ти вчився, а ти мені такі фокуси викидаєш? Донавчатимешся, а потім підеш до тітки Наді на практику, я домовилася.
Тітка Надя, подруга матері, керувала відділом у місцевій фірмі. Після пар Тарас їхав до неї, слухаючи нескінченні оповідки про життя і лише іноді — про робочі завдання.
— Мам, я не хочу більше туди їздити, це не моє, — наважився він через півроку.
Але до того часу у його житті з’явилася Олена. Дівчина з сусідньої групи захопила його своєю легкістю й мріями. Вони почали зустрічатися, і Олена хотіла не лише сидіти в аудиторіях, а й гуляти сніговими парками, кататися на ковзанах, пити гарячий шоколад у кав’ярнях. Тарас, захоплений романом, став пропускати практику, засинав на лекціях, і тітка Надя не забарилася поскаржитися Ганні Іванівні.
— Я все для тебе роблю, а ти чим віддячив? З вишу вилетиш, навчання запустив, ще й з дівчиною ночами байдикуєш! — розгнівалася мати. — Домовилася, працюватимеш на півставки, гроші мені віддаватимеш. Ціни на продукти бачив? І ніяких гулянок!
Тарас мовчки погодився. Він залишав собі трохи на побачення з Оленою, а решту віддавав матері. Ганна Іванівна при цьому зітхала:
— Пора вже тобі самому про себе дбати. Мені треба для себе пожити, пенсія на носі, здоров’я шалить. Хіба хочеш, щоб мама рано пішла? Ти ж мене любиш, я знаю.
Після випуску Ганна Іванівна зробила молодим несподіваний подарунок. Вона вручила їм ключі від квартири зі словами:
— Ось, живіть, радійте!
Олена не могла повірити, Тарас обійняв матір, назвавши її найкращою.
— Все для вас копила, все для вас, — гордо заявила теща.
Але квартира виявилася скромною однушкою зі старим ремонтом. Олена проте не засмутилася:
— Зробимо ремонт, облаштуємося, буде затишно!
Та радість швидко згасла. Ганна Іванівна жила в сусідньому будинку й дедалі частіше просила Олену «підбігти за продуктами», «відмити плиту» чи «розібрати комору». Олена, хоч і втомлювалася після роботи, погоджувалася. Але остання прохання тещі її приголомшила.
— Треба мені новий диван у вітальню, а старий розберемо, платити не доведеться. Пощастило мені з тобою, Оленко, руки у тебе золоті, — сказала Ганна Іванівна з усмішкою.
— Мені не важко, але у нас з Тарасом на вихідні плани. Я й так щовечора до вас ходжу, — спробувала заперечити Олена.
— Тобто як? Я сина виростила, квартиру вам купила, а ти через дрібниці жадібничаєш? — теща перейшла в наступ.
Після цього випадку Ганна Іванівна перестала просити про допомогу. Олена зітхнула з полегшенням, сподіваючись, що все налагодиться. Але незабаром Тарас ошарашив її:
— Маму треба в санаторій відправити, путівки дорогОлена глянула йому в очі і рішуче сказала: “Досить, або ти обираєш мене, або продовжуєш жити під маминою крилом”.
