Коли одного разу у двері постукало щастя
Оксана залишилася сама. Зовсім сама. Рік тому пішла з життя мама — її єдина опора, душа, родина. А нещодавно не стало й Ґаврика — старого рудого кота, вірного друга протягом п’ятнадцяти років. Остання жива істота, яка гріла її будні. Після цього життя Оксани ніби завмерло: дім — робота — магазин — знову дім. День за днем. У повній самоті.
Того вечора вона поверталася з роботи пізніше, ніж зазвичай — затримали на непланованій нараді. На душі було важко, думки блукали. Вона йшла по тротуару, обнявши пальто, і думала: «Навіщо все це? Чого мені чекати попереду, якщо моє серце порожнє?» Оксана зайшла у під’їзд, підійшла до своїх дверей — і раптом зупинилася, затамувавши подих.
На килимку під дверима сиділо крихітне сіре кошеня. Малий був акуратним, смугастим і дивився на неї здивованими очима. Побачивши господиню, він підвівся, трохи похитуючись, і тихенько пискнув. Оксана тремтячими руками підняла його з підлоги, притиснула до грудей.
— Звідки ти, малюку? Хто тебе залишив? — прошепотіла вона, ледве стримуючи сльози.
У домі залишився пакетик кошачого корму — ще з часів, коли не стало Ґаврика. І мисочка, і плед, і навіть улюблена іграшкова бантина. Кошеня їло з апетитом, потім згорнулося клубочком у кріслі й замурчало. Оксана дивилася на нього, немов боячися зіпсувати диво.
Але раптом під пальцями вона натрапила на тоненький нашийник із дзвіночком. Він не дзвенів — зламався, мабуть. Напису не було. Значить, хтось шукає малюка. Вона зітхнула. Серце ніяло від болю: тільки впустила радість, як знову треба відпускати.
Вона написала оголошення, розклеїла їх у районі. А коли вийшла з під’їзду, так і врізалася в чоловіка — той вішав папірця: «Загубилося кошеня». Він нещодавно переїхав у сусідній під’їзд. Звали його Микола. Помилився — залишив відчинене віконце, кошеня вискочило.
— Ходіть, воно в мене, — сказала Оксана.
Кошеня радісно запстрибало на руках у Миколи, впізнавши свого господаря.
— Не знаю, як вам дякувати, — схвильовано промовив чоловік. — Якщо буде бажання — заходьте до нас у гості. Плюсик буде радий.
Через два дні вони зустрілися знову. Оксана зайшла до них. За чаєм вони розмовляли про життя, ділилися історіями. Микола зізнався: недавно розлучений, дітей не було, тепер ось кіт — його все. Оксана розповіла про маму, про Ґаврика. Говорили довго, спокійно, з довірою, немПлюсик розтягнувся у неї на колінах, а Микола дивився на неї так тепло, що Оксана зрозуміла — самотність нарешті закінчилась.
