**Таємниця на околиці**
Роман святкував свій день народження. Він вирішив відзначити його з родиною у мальовничому котеджу на околиці Буковини. Прибувши на місце, Роман пішов на прогулянку з дітьми стежками, що губилися сеслиян. Його дружина Оксана лишилася готувати святкову вечерю. Вправно нарізаючи овочі на салат, вона раптово почула різкий дзвінок телефону. Це був мобільний Романа, залишений на дубовому столі. Дзвінок не втихав, і Оксана, зітхнувши, підняла слухавку.
— Ало? — тихо промовила вона.
На тому кінці запановувала моторошна тиша, а потім з’єднання перервалося. Оксана завмерла, стискуючи телефон, її серце закалатало від тривоги. Саме тоді повернувся Роман із дітьми, їхні голоси лунали весело, але його обличчя змінилося, коли він помітив телефон у її руці.
— Що ти робиш із моїм телефоном? — різко запитав він, і в його очах промайнула тінь.
— Дзвонили… але мовчали, — пробурмотіла Оксана, відчуваючи, як голос їй тремтить.
Роман вихопив телефон, і в його погляді спалахнула гроза. Те, що сталося далі, стиснуло її серце від страху.
Оксана познайомилася з Романом п’ятнадцять років тому у маленькій кав’ярні в центрі Чернівців, де вона працювала офіціанткою. Того вечора там лунав сміх і гамір, коли Роман із друзями зайшов до закладу. Він здався їй тихим, але водночас мав якусь магнетичну впевненість, яка притягувала погляди.
Ближче до півночі компанія збиралася йти, залишивши щедрі чайові. Роман затримався біля Оксани і тихо, майже шепотом, спитав:
— Дозволите провести вас додому? Коли закінчується ваша зміна?
— Дякую, але я сама, — відповіла Оксана, відчуваючи, як щоки спалахували жаром.
Він посміхнувся, попрощався, але коли Оксана вийшла з кав’ярні, побачила його біля входу. Він чекав.
Ця випадкова зустріч стала початком їхньої історії — легкої, як весняний вітерець, але яка переросла у міцний шлюб. Роман походив із заможної родини, яка прийняла Оксану як рідну доньку. Її власне дитинство було затьмарене: батьки розлучилися, коли їй було дванадцять. Тато покинув місто, створив нову сім’ю, а мати, поринула в образи, часто залишала Оксану саму.
Після дев’ятого класу Оксана вступила до кулінарного технікуму в Чернівцях, а потім влаштувалася в кав’ярню. Життя з Романом стало для неї новим світом. У свої двадцять сім він уже обіймав високу посаду в успішній ІТ-компанії. Він оплатив Оксані курси програмування і допоміг влаштуватися до його фірми.
— Романе, тут так цікаво працювати! — радісно ділилася Оксана, сідаючи в авто після робочого дня. — Усі такі привітні, зовсім не як у кав’ярні!
Роман ніжно потягнув її за плече.
— Я ж знав, що тобі сподобається. Ну що, до супермаркету? Ти обіцяла буковинську бринзу зі спеціями на вечерю.
— Вже мрію приготувати! — засміялася Оксана.
Їхнє взаєморозуміння було майже магічним, наче вони знали одне одного віками. Єдине, що затьмарювало їхнє щастя, — відсутність дітей. Лікарі лише розводили руками: «Це лотерея». Але Роман і Оксана не здавалися. Після численних процедур і консультацій через чотири роки народився їхній син Богдан, а ще за два — донька Мар’яна.
Роман став взірцевим батьком і чоловіком, взявши на себе всі фінансові турботи. Оксана після народження дітей присвятила себе сім’ї, кинувши роботу. Але одного вечора, коли діти вже ходили до садка, вона задумливо сказала:
— Романе, може, мені повернутися на роботу? Діти в садку, а я цілими днями вдома…
Роман здивовано подивився на неї.
— Оксано, ти серйозно? Хочеш метатися між роботою та дітьми, а потім ще уроки, гуртки? Ти — найкраща мама і дружина, хіба цього мало?
Він ніжно обійняв її, і Оксана, усміхнувшись, згодОксана поглянула у вікно, де грали діти, і зрозуміла, що сумніви розвіялися — вона вже зробила свій вибір.
