Марійка та Богдан готувалися до весілля. Напередодні свята мати нареченої, Ганна Василівна, приїхала у гості, щоб познайомитися з майбутньою свахою. Зустріч відбулася в будинку матері Богдана — Ольги Миколаївни. Обговорили деталі весілля, посиділи за столом. Наступного ранку Ганна Василівна збиралася додому. Марійка вийшла її проводити.
— Ну, як тобі Богдан? — запитала вона в матері.
— Хлопець добрий, — усміхнулася та, але важко зітхнула.
— Мамо, що сталося? — здивувалася Марійка.
— Донечко, тримайся подалі від його матері. Ти про неї ще багато чого не знаєш.
Ці слова незабаром набули ваги.
Коли Марійка дізналася, що свекруха збирається жити з ними, вона прямо заявила чоловікові:
— Тобі доведеться вибирати: або я, або твоя матір.
— Не збираюся я нікого вибирати, — спокійно відповів Богдан. — Ми залишаємося жити, як жили, а мама нехай сама вирішує свої проблеми.
— Тобто, ти не дозволиш, щоб вона до нас переїхала?
— Я їй уже це сказав.
— І що вона?
— Образилася. Назвала мене невдячним і пообіцяла, що я ще пошкодую.
— Передбачувано…
Ольга Миколаївна пішла на пенсію рано — багато років пропрацювала стюардесою.
— Досить. Відпрацювала, — вирішила вона, отримавши добру пенсію, набагато більшу, ніж у більшості.
Але швидко зрозуміла — для її способу життя цих грошей замало. Рішення прийшло саме собою: перекласти витрати на сина.
— Я тебе виростила, освіту дала. Тепер твоя черга — виконувати синів обов’язок, — сказала вона, коли Богданові виповнилося всього 23. — З наступного місяця — ти платиш за квартиру й продукти.
— Добре, — відповів він. — Але якщо я утримую сім’ю, ти більше не лізеш у моє життя.
Вона погодилася — і, треба визнати, не заважала. Життя сина її не дуже цікавило. Богданчика в основному ростили її батьки, поки вона влаштовувала своє життя, безуспішно.
Минали роки. Син виріс, переїхав до неї у старших класах. П’ять років старанно платив за квартиру, годував матір. Та насолоджувалася життям, витрачаючи пенсію лише на себе.
Коли Ользі виповнилося п’ятдесят, Богдан привів додому дружину.
— Яка ви доглянута! — зніяковіла Марійка при першій зустрічі зі свекрухою. — Зовсім не схожа на пенсіонерку.
Дізнавшись, що молодята житимуть з нею, Ольга лише зраділа: «Ось і добре», — сказала вона і подумала: «Тепер і готувати не доведеться».
Марійка сприйняла це щиро, але Богдан пояснив:
— Мамі просто не вистачило сміливості нас вигнати. Останні п’ять років я один платив за все.
Візит Ганни Василівни невдовзі розвіяв і так тонкі ілюзії:
— Донечко, будь обережна. Ця жінка живе лише для себе. Вона вас забуде, якщо стане незручно. Головне — тримайся за чоловіка. Він мені сподобався. Але з його матір’ю вам не пощастило.
Минуло півроку. Ольга Миколаївна закохалася. Чоловік на ім’я Віктор став з’являтися все частіше. А потім…
— У вас два тижні, щоб з’їхати. Я продаю квартиру. Переїжджаю до Львова.
— Ти серйозно? — остовпів Богдан.
— А що? Я маю право. Квартира — моя. Мені її батьки подарували.
— І ти нас виганяєш?
— Так. Все законно.
Богдан мовчазно надів куртку і вийшов. Ввечері вони з Марійкою вже збирали речі. Поселилися у його колеги, який якраз шукав квартирантів. Через місяць Ольга продала житло й поїхала з Віктором до Львова.
За кілька днів Богдан спробував позичити в неї грошей:
— Ні, звісно. Всі витрати вже розписані, — холодно відповіла мати.
— Ну, щасти, — сказав він.
— І тобі, — усміхнулася вона. Навіть не обняла на прощання.
Минув рік. Ольга подзвонила: розлучилася з Віктором, гроші він у неї забрав, зник. Вона — сама, без житла. Повернулася й одразу заявила:
— Житиму з вами.
— Ні. Візьми гроші, що лишилися, оформи іпотеку.
— Іпотеку? У мої роки? На пенсію?
— Знайди роботу. Доведеться справлятися, як усі.
— То ти мені не допоможеш?
— Нічого я тобі не винен, мамо.
Вона спалахнула:
— Ти невдячний! Я тебе виростила!
— А я просто беру з тебе приклад, — спокійно відповів син.
Ольга перебивалася у подруг, поки були гроші. Потім — відмова за відмовою. Знову до сина.
— Мамо, ти не хвора і не стара. Знайди роботу. Знімай хоч кімнату. Шукай.
— Тобі мене не шкода?
— Ні. Ти нагадуєш мені ту саму кониківку… що літо пропіщала.
Пізніше Ольга все ж таки влаштувалася… не на роботу, а у новий шлюб. За першого зустрічного. Зате — з квартирою.
Але це вже зовсім інша історія…
