**Родинний розбрат**
Марія розпочала грандіозне прибирання, поки її донька Олеся гостювала у бабусі з дідусем у невеликому містечку під Житомиром. Вона вимила вікна до блиску, вичистила килими, витерла пил з кожнієї полиці. Раптом тишу розрізав дзвінок телефону. Дзвонила Олеся, її голос тремтів від сліз:
— Мамо, забери мене додому, будь ласка!
— Доню, що трапилося? — злякалася Марія, відчуваючи, як серце стиснулося від поганого передчуття.
— Покличе бабусю!
За мить у трубці залунав голос Ганни Михайлівни, матері Марії.
— Мамо, що у вас там коїться? — ледве не кричала Марія.
— Ох, Марічко! Це все наша невістка! Ти й уявити не можеш, що вона влаштувала! — Ганна Михайлівна, важко зітхнувши, почала розповідати. Марія слухала, і з кожним словом її обличчя все більше кам’яніло від обурення.
— Твоя донька — справжня нахабниця! — оголосила Тетяна, дружина брата Марії, з отруйною посмішкою. — Ніяких манер! Приїхала в гості й лізе в чужий холодильник! З’їла шматок торта й йогурти, які я купила своїм дітям! Тож, будь ласка, поверни мені гроші. Ввечері зайду.
Стосунки Марії з Тетяною ніколи не були теплими. Сім років тому її брат Володимир одружився з Тетяною, і цей викликав бурю обурення в родині. Тетяна була на десять років старшою за Володимира, до того ж з трьома дітьми від попереднього шлюбу.
— Сину, навіщо тобі це? — причитала Ганна Михайлівна. — Вона старша, з трьома дітьми! Невже не знайдеш ровесницю, без такого багажу?
— Чужих дітей не буває, мамо, — захищав Володимир. — Її хлопці чудові, ми вже подружилися. А Таня — чудова, ти просто її погано знаєш. Впевнений, тобі сподобається!
Марія теж не розуміла вибору брата, але втручатися не стала. Володимир дорослий, нехай сам вирішує, з ким жити.
Перша іскра конфлікту спалахнула, коли Володимир привів Тетяну знайомитися з батьками. Ганна Михайлівна та Іван Петрович постаралися заради сина: накрили стіл, купили майбутній невістці подарунок. Але під кінець вечері Тетяна приголомшила всіх питанням:
— А заповіт ви вже склали?
Ганна Михайлівна остовпіла:
— Навіщо? Ми з чоловіком чудово почуваємося й плануємо жити ще років двадцять, як мінімум.
— Просто про таке треба думати заздалегідь, —
