Кохання проти долі: історія, яку неможливо знищити

Оленка була на сьомому небі від щастя. Її коханий Дмитро нарешті зробив пропозицію — просто, від щирого серця, без зайвого пафосу, з тією самою ніжною теплотою в голосі, від якої у дівчини перехопило подих. Вона, звісно, погодилась — і вже через кілька днів почався метушливий підготовчий марафон: списки гостей, примірки суконь, обговорення меню. Все було, як у казці.

“Оленько, гадаю, тобі вже час познайомитись з моїми батьками,” — якось промовив Дмитро. “Матір запрошує нас на вечерю в суботу.”

“Давно пора,” — засміялась Оленка і поцілувала його в щоку.

У суботу під вечір вони приїхали до батьків Дмитра. Оленка з хвилюванням відчинила двері будинку — і завмерла. У кріслі сидів батько Дмитра — чоловік із суворим поглядом і втомленими від роботи руками. Він підвів очі й… його обличчя різко змінилося. Оленка відчула, як під нею хитнувся підлога.

Ця людина — була ворогом її родини.

Коли Оленці було всього одинадцять, трагедія розбила її дитинство. Батьки її найкращого друга Івана загинули в аварії, повертаючись із міста на мотоциклі. То був жахливий день. Мати Оленки — Наталя — ридала на ґанку, а батько, Андрій, лише мовчазно стискав губи. Він завжди недолюблював батька Івана — Михайла, свого колишнього суперника ще зі шкільних часів. Колись вони обоє були закохані в одну дівчину — Галину. Вона обрала іншого, а Андрій запам’ятав це на все життя.

Після смерті батьків Іван деякий час жив у них, але Андрій був незадоволений. Він навіть відвідав інтернат і наполіг, щоби хлопця забрали. Тоді він сказав Наталі: “Я не хочу, щоб моя донька товаришувала з сином цієї людини.”

Він навіть заборонив хлопцю дзвонити Оленці. А через місяць родина переїхала до іншого міста.

Зв’язок обірвався.

Минуло чотирнадцять років. Оленка закінчила університет, влаштувалася у велику торгову компанію. Колектив був молодим, але холодним. Дівчину зустріли без особливого ентузіазму — хтось заздрив її вроді, хтось вважав, що вона не втримається. Перший робочий день здався вічністю.

На четвертий день, коли вона йшла до кабінету з документами, в коридорі вона зіткнулася з молодим чоловіком. Їхні папери розлетілись, вони одночасно нахилились підняти — і Оленка завмерла. Серце вдарилося об ребра.

“Ваню?!” — видихнула вона.

Він підвів очі. І миттєво впізнав її.

“Оленко… Боже, невже це ти?”

Вони обнялися прямо в коридорі, не помічаючи здивованих поглядів колег.

Після роботи Іван чекав на неї біля входу. Вони пішли в кав’ярню і говорили годинами. Він розповів, що його всиновили, що працює в тій самій компанії. Оленка запросила його до себе додому — познайомити з батьками. Мати була рада, але батько… Андрій навіть не намагався приховати холод. Різко запитав:

“Ким ти, кажеш, працюєш?”

“Кур’єром,” — відповів Іван, не к”Але Оленка вже знала, що він скромничає — адже коли вона заглянула у його телефон, побачила там повідомлення від батька з підписом *”Синок, не забудь переглянути контракти до завтра”*.

Оцініть статтю
ZigZag
Кохання проти долі: історія, яку неможливо знищити