Несподівана зустріч: правда, яка розкрила очі
Олена поїхала у відрядження до Чернігова. Заселилась у готель, швидко занурилась у роботу — зустрічі, переговори, задачі. Пізно ввечері, ледве тримаючись на ногах від втоми, вона написала чоловікові:
— У мене все добре. Дуже втомилась. Піду спати.
Андрій відповів одразу:
— Я теж. У батьків заморився, ремонт — це вам не жарт.
Прийнявши душ, Олена лігла у ліжко і незабаром заснула. Але наступного ранку, вийшовши з номера, вона зустріла людину, яку найменш очікувала побачити.
— Андрію?! — в приголомшенні вигукнула вона. — Ти що тут робиш?
— Сюрприз! — несміливо посміхнувся він. — Вирішив несподівано завітати…
Та договорити не встиг. Двері її номера відчинилися, і на порозі з’явився Денис — її колега, з яким її пов’язувало значно більше, ніж просто робочі стосунки.
Олена не вірила своїм очам. Вона й сама не чекала, що пуститься у роман, але не змогла встояти перед уважним, чемним Денисом. Андрій — завжди зайнятий, холодний і байдужий. Син-підлісток Артем давно віддалися. Олена почувалася самотньою і нікому не потрібною.
А тут — молодість, цікавість, увага. Денис був молодший, неодружений. Його щирі компліменти, захоплений погляд піднімали її самооцінку. У відрядження вони поїхали разом, хоча чоловік навіть не поцікавився, куди і навіщо вона їде. Сам збирався до батьків — «допомогти з ремонтом».
Того вечора вони заселилися в готель, гуляли, вечеряли, почувалися вільними. На ніч Олена залишилася в Дениса. Чоловікові вона написала, що втомилася і лягає спати. А вранці…
…на сходах вони зустрілися — Андрій виходив із сусіднього номера, поруч із ним була гарна блондинка років двадцяти п’яти.
— Що тут відбувається?! — обурено вигукнули вони одночасно.
— Ти ж у батьків! — спалахнула Олена.
— А ти — у колеги?! — прикрикнув Андрій. — Чому він тебе називає “кохана”? Ти ночувала в нього?
— А ти? Хто ця Наталя?
— Вона мешкає в цьому містечку. Я до неї й приїхав. А тепер — збирай речі! Ми їдемо.
У цю мить Олені прийшов меседж від Дениса:
«Я поїхав. Розборки — не моє. Щастя».
З тремтячими руками вона зібрала речі. Дорога додому була справжньою каторгою. Андрій без кінця читав їй моралі:
— Не думав, що ти на таке здатна. Ти мати, дружина! Це підло…
— Підло? А ти? Ми обоє винні, Андрію. І якщо чесно, я не впевнена, що є сенс зберігати цей шлюб.
— Я не хотів розлучатися. Просто… захотілося чогось нового. Але я готовий забути все. Заради сім’ї. Заради Артема.
Олена мовчала. Вона розуміла: кохання більше немає. Якби воно було — не сталося б ні її зв’язок із Денисом, ні його з Наталею.
— Ми не любимо одне одного, — нарешті сказала вона. — Це вже не сім’я. Подвійна зрада — це кінець. Ми розійдемося мирно. Квартиру поділимо. Артем усе зрозуміє.
Андрій важко зітхнув:
— Як же так… Я не розраховував, що ти так легко погодишся. Думав… будеш триматися. Плакати, благати. А ти…
— Усе минуло, Андрію. Не тримаю зла. Просто ми вже не ті.
— Гаразд. Хай квартира залишиться вам із Артемом. Я поживу на орендованій, потім куплю. Не біда.
Олена здивувалася. Єго щедрість була несподіванкою. Не те щоб він був скупим, але такий вчинок — рідкість.
— Дякую, Андрію.
Минув рік.
Олена поверталася з роботи. Осінь, опале листя, легкий вітерець. Вона обожнювала цю пору року.
— Олено! Привіт! — почувся знайомий голос.
— Андрію? Привіт. Що ти тут робиш?
— Був неподалік, вирішив прогулятися. Як справи? Як Артем?
— Усе добре. В нього дівчина з фіолетовим волоссям… Мода, мабуть. Іноді приходять у гості. А ти як?
— Один. Працюю, збираю на іпотеку. Часто згадую тебе… Пам’ятаєш, як ми на морі заблукали, а потім пили шампанське на пляжі?
— Пам’ятаю… Все пам’ятаю, Андрію.
Вони довго гуляли алеями. І раптом усі образи відійшли на другий план. Лише він і вона. Без претензій. Без болю.
— Олено, я сумую… Але боявся тобі сказати. Думав, відштовхнеш.
— Я теж сумувала, Андрію. Хоча й думала — ось вона, свобода. А на ділі… пусто.
— Підемо додому? — тихо запитав він.
— Підемо, рідний. Спробуємо все спочатку. І може, разом няньчитимемо внуків… навіть від дівчини з фіолетовим волоссям.
Олена розсміялася і простягнула йому руку.
Почати спочатку… Іноді саме це і потрібно.
