Несподівана зустріч: відкрита правда

Несподівана зустріч: правда, яка розкрила очі

Олена поїхала у відрядження до Чернігова. Заселилась у готель, швидко занурилась у роботу — зустрічі, переговори, задачі. Пізно ввечері, ледве тримаючись на ногах від втоми, вона написала чоловікові:

— У мене все добре. Дуже втомилась. Піду спати.

Андрій відповів одразу:

— Я теж. У батьків заморився, ремонт — це вам не жарт.

Прийнявши душ, Олена лігла у ліжко і незабаром заснула. Але наступного ранку, вийшовши з номера, вона зустріла людину, яку найменш очікувала побачити.

— Андрію?! — в приголомшенні вигукнула вона. — Ти що тут робиш?

— Сюрприз! — несміливо посміхнувся він. — Вирішив несподівано завітати…

Та договорити не встиг. Двері її номера відчинилися, і на порозі з’явився Денис — її колега, з яким її пов’язувало значно більше, ніж просто робочі стосунки.

Олена не вірила своїм очам. Вона й сама не чекала, що пуститься у роман, але не змогла встояти перед уважним, чемним Денисом. Андрій — завжди зайнятий, холодний і байдужий. Син-підлісток Артем давно віддалися. Олена почувалася самотньою і нікому не потрібною.

А тут — молодість, цікавість, увага. Денис був молодший, неодружений. Його щирі компліменти, захоплений погляд піднімали її самооцінку. У відрядження вони поїхали разом, хоча чоловік навіть не поцікавився, куди і навіщо вона їде. Сам збирався до батьків — «допомогти з ремонтом».

Того вечора вони заселилися в готель, гуляли, вечеряли, почувалися вільними. На ніч Олена залишилася в Дениса. Чоловікові вона написала, що втомилася і лягає спати. А вранці…

…на сходах вони зустрілися — Андрій виходив із сусіднього номера, поруч із ним була гарна блондинка років двадцяти п’яти.

— Що тут відбувається?! — обурено вигукнули вони одночасно.

— Ти ж у батьків! — спалахнула Олена.

— А ти — у колеги?! — прикрикнув Андрій. — Чому він тебе називає “кохана”? Ти ночувала в нього?

— А ти? Хто ця Наталя?

— Вона мешкає в цьому містечку. Я до неї й приїхав. А тепер — збирай речі! Ми їдемо.

У цю мить Олені прийшов меседж від Дениса:
«Я поїхав. Розборки — не моє. Щастя».

З тремтячими руками вона зібрала речі. Дорога додому була справжньою каторгою. Андрій без кінця читав їй моралі:

— Не думав, що ти на таке здатна. Ти мати, дружина! Це підло…

— Підло? А ти? Ми обоє винні, Андрію. І якщо чесно, я не впевнена, що є сенс зберігати цей шлюб.

— Я не хотів розлучатися. Просто… захотілося чогось нового. Але я готовий забути все. Заради сім’ї. Заради Артема.

Олена мовчала. Вона розуміла: кохання більше немає. Якби воно було — не сталося б ні її зв’язок із Денисом, ні його з Наталею.

— Ми не любимо одне одного, — нарешті сказала вона. — Це вже не сім’я. Подвійна зрада — це кінець. Ми розійдемося мирно. Квартиру поділимо. Артем усе зрозуміє.

Андрій важко зітхнув:

— Як же так… Я не розраховував, що ти так легко погодишся. Думав… будеш триматися. Плакати, благати. А ти…

— Усе минуло, Андрію. Не тримаю зла. Просто ми вже не ті.

— Гаразд. Хай квартира залишиться вам із Артемом. Я поживу на орендованій, потім куплю. Не біда.

Олена здивувалася. Єго щедрість була несподіванкою. Не те щоб він був скупим, але такий вчинок — рідкість.

— Дякую, Андрію.

Минув рік.

Олена поверталася з роботи. Осінь, опале листя, легкий вітерець. Вона обожнювала цю пору року.

— Олено! Привіт! — почувся знайомий голос.

— Андрію? Привіт. Що ти тут робиш?

— Був неподалік, вирішив прогулятися. Як справи? Як Артем?

— Усе добре. В нього дівчина з фіолетовим волоссям… Мода, мабуть. Іноді приходять у гості. А ти як?

— Один. Працюю, збираю на іпотеку. Часто згадую тебе… Пам’ятаєш, як ми на морі заблукали, а потім пили шампанське на пляжі?

— Пам’ятаю… Все пам’ятаю, Андрію.

Вони довго гуляли алеями. І раптом усі образи відійшли на другий план. Лише він і вона. Без претензій. Без болю.

— Олено, я сумую… Але боявся тобі сказати. Думав, відштовхнеш.

— Я теж сумувала, Андрію. Хоча й думала — ось вона, свобода. А на ділі… пусто.

— Підемо додому? — тихо запитав він.

— Підемо, рідний. Спробуємо все спочатку. І може, разом няньчитимемо внуків… навіть від дівчини з фіолетовим волоссям.

Олена розсміялася і простягнула йому руку.

Почати спочатку… Іноді саме це і потрібно.

Оцініть статтю
ZigZag
Несподівана зустріч: відкрита правда