Непланова зустріч: правда, яка розкрила очі
Оксана поїхала у відрядження до Львова. Заселилася в готель, швидко занурилася у робочі справи — зустрічі, перемовини, завдання. Пізно вечором, ледве тримаючись на ногах від втоми, вона написала чоловікові:
— У мене все добре. Дуже втомилася. Піду спати.
Богдан відповів одразу:
— Я теж. У батьків замучився, ремонт — це вам не жарти.
Прийнявши ванну, Оксана лягла у ліжко й незабаром заснула. Але наступного ранку, вийшовши з номеру, вона зіткнулася з людиною, яку найменше очікувала побачити.
— Богдане?! — вигукнула вона у шоці. — Що ти тут робиш?
— Сюрприз! — нерішуче посміхнувся він. — Вирішив несподівано навідатись…
Але договорити він не встиг. Двері номеру Оксани відчинилися, і на порозі з’явився Марко — її колега, з яким її переплітало значно більше, ніж просто робочі стосунки.
Оксана не вірила власним очам. Вона й сама не сподівалась, що піддасться роману, але не змогла встояти перед уважним, чемним Марком. Богдан — вічно зайнятий, сухий і байдужий. Син-підросток Ярема давно віддалися. Оксана почувалася самотньою і нікому не потрібною.
А тут — молодість, цікавість, увага. Марко був молодший, не одружений. Його щирі компліменти, зацікавлений погляд піднімали самооцінку Оксани. У відрядження вони поїхали разом, хоч чоловік і не цікавився, куди й навіщо вона їде. Сам збирався до батьків — «допомагати з ремонтом».
Того вечора вони заселилися в готель, гуляли, вечеряли, почувалися вільними. На ніч Оксана залишилась у Марка. Чоловікові вона написала, що втомилася й лягає спати. А вранці…
…на сходах вони зіткнулися — Богдан виходив із сусіднього номеру, а поруч із ним була ефектна блондинка років двадцяти семи.
— Що тут відбувається?! — вибухнули обидва.
— Ти ж у батьків! — спалахнула Оксана.
— А ти — у колеги?! — закривчав Богдан. — Чому він тебе називає «кохана»? Ти ночувала у нього?
— А ти? Хто ця Дарина?
— Вона живе в цьому місті. Я до неї й приїхав. А тепер — збирай речі! Ми їдемо.
У цю мить Оксані прийшло повідомлення від Марка:
«Я поїхав. Розбірки — не моє. Щастя».
З тремтячими руками вона зібрала речі. Дорога назад була тортурою. Богдан без кінця читав їй мораль:
— Не думав, що ти на таке здатна. Ти ж мати, дружина! Це підлість…
— Підлість? А ти? Ми обоє винні, Богдане. І якщо чесно, я не впевнена, що взагалі є сенс зберігати цей шлюб.
— Я не хотів розлучатися. Просто… захотілося чогось нового. Але я готовий забути все. Заради родини. Заради Ярема.
Оксана мовчала. Вона розуміла: кохання більше немає. Якби воно було — не сталося б ані її зв’язку з Марком, ані його з Дариною.
— Ми не любимо одне одного, — нарешті сказала вона. — Це вже не родина. Подвійна зрада — це кінець. Ми розійдемося мирно. Квартиру поділимо. Яремо все зрозуміє.
Богдан важко зітхнув:
— Як так вийшло… Я не розраховував, що ти так легко з«Так вийшло, що часом сама правда, як би болюча вона не була, дає нам шанс почати все спочатку».
