Подарунки, які розставляють все на свої місця
Окса й Дмитро готувалися до весілля. Все йшло за планом, доки батьки нареченого не оголосили про свій «великий подарунок» — вони купили квартиру. Дмитро сяяв, очі горіли, гордо промовив:
— Я завжди мріяв жити в центрі! І ось — нарешті збулося!
Окса посміхнулася — ніжно, натягнуто. Центр — це, звичайно, престижно, але ніяких парків, скверів, зелених зон… А коли ти всерйоз думаєш про майбутнє, особливо про дітей, то дивишся не на фасади, а на те, що навколо. Дмитро ж думав лише про фасад. І не лише в прямому сенсі.
Квартиру купили до весілля. Окса навіть не заперечувала — гроші були батьківські, рішення теж. Вона не з тих, хто претендує на чуже. Тим більше, вони з Дмитром домовилися: це тимчасово. Потім, коли заощадять, куплять спільний дім. Свій. Для своєї родини. На рівних.
Але тоді, на першому «новосіллі», все пішло не так, як мріялося.
Мрії й реальність: перший удар
Коли обидві родини зібралися в новій квартирі, Дмитро сяяв, його батьки — теж. Лунали тости, привітання. Окса мовчала. Вона намагалася не показувати, як їй чужа вся ця метушня навколо «подарунка». Особливо коли батько Дмитра голосно заявив:
— Ми, звичайно, витратилися. Тож весілля, гадаю, логічно, щоб оплатили батьки нареченої. Адже ми молодим житло забезпечили!
Слова зависли в повітрі. Дмитро — промовчав. А мати Окси, Наталія Яківна, холодно усміхнулася. А батько — лише кивнув.
— Не проблема. Ми теж готовили дещо. Наш подарунок буде гідним.
Наступного дня Окса дізналася, що її батьки та вітчим збираються подарувати їй… квартиру. Свою. Там, де вона мріяла — з парком, школою, тишею. Простору, світлу, не в центрі, але в житті. До цього додався ще один сюрприз — автомобіль. Від дідусів і бабусь. Окса вклала в нього і свої заощадження — не з жадібності, а з почуття справедливості.
Новосілля №2: де правда — там і дім
Через два тижні Окса запросила всіх — батьків, їхніх чоловіків, Дмитра та його рідних — на новосілля. В новій квартирі, у своїй власній.
— А де це ми? — здивовано озирнувся Дмитро.
— Мої батьки зробили мені весільний подарунок. Купили квартиру, про яку я мріяла. В районі, де все продумано для життя. А не лише для вигляду з вікна, — спокійно відповіла вона.
Обличчя свекрухи та свекра витягнулися.
— Ми вже зробили подарунок! — обурилася Людмила Петрівна. — Це вже занадто.
— Занадто? — перепитала мати Окси. — А ми лише зрівняли умови. Ви дали Дмитру квартиру — ми дали Оксані. Все чесно. На рівних.
— Та ще й машину в додачу! — додала бабуся, кладучи ключі на стіл. — Не скромну, а гарну. Аби онука ні в чому не потребувала.
Дмитро схопився, взяв Оксану за руку і потягнув у кухню.
Сварка, після якої повертатися не хочеться
— Ти що влаштувала? Якби ваші так хотіли допомогти — могли б вкластися в майбутній дім, а не виставляти мене дурнем!
— Я нікого не виставляла. Просто мої рідні зробили мені подарунок. Так само, як твої — тобі.
— Мені тепер соромно! — зірвався він. — Ти виставила мене так, ніби я гірший за тебе!
— Ні, Дмитре. Я просто прийняла те, що мені дали. І ти теж. Тільки я не вимагаю, щоб все підлаштовувалося під мої бажання.
— А машина? Я тепер на своїй старій рухлядині, а ти на новій?
— Дмитре, ти хочеш змагатися зі мною? Ми ж маємо бути партнерами, а не суперниками. Чи для тебе сім’я — це гра в перевагу?
— Ти просто невдячна! — гримнув він. — Ти принизила мене перед батьками!
Окса подивилася на нього — довго й уважно.
— Ні, Дмитре. Ти сам себе принизив, коли вирішив, що твоя думка — найголовніша. Що я повинна мовчати і бути вдячною за те, про що навіть не питали.
Він вибіг із кухні. У вітальні сперечалися батьки:
— Чоловік у домі має бути головним! — кричав Ігор Олексійович.
— А головне — це повага, — парирував Володимир Іванович.
Окса поплескала в долоні:
— Усе! Всім втомилося. Хто хотів піти — будь ласка. А ми залишаємося і святкуємо. Бо життя — не торги, а щастя. А щастя — це коли тебе поважають.
Життя після нерівного весілля
Дмитро пішов. Свекруха — хлопнула дверима. Окса — залишилася. У своїй квартирі. З рідними, з гусем у духовці, з легким серпанком болю в серці, але — з ясною головою.
Того вечора вона зрозуміла головне: якщо людина ображається на те, що в тебе теж є, значить, він ніколи не планував бути з тобою нарівні. Йому зручно, коли ти нижче.
Весілля не було. Дмитро намагався повернутися — спочатку з докорами, потім з благами. Але було запізно.
А Окса поїхала у відпустку. Сама, за кермом новенької машини.Вона дивилася на зелені простори села і відчула, що саме тут — справжнє щастя.
