**Щоденник чоловіка: як я підслухав таємницю дружини та тещі й змінив своє життя!**
Оленька, розслабившись у теплій ванній, думала, що її життя нарешті знайшло щастя. Але підслухана розмова між мною та її тещею перевернула все догори дригом, розкриваючи жахливу таємницю, яка ледь не зруйнувала її світ. Довелося знаходити вихід із цієї халепи.
У невеликому містечку на березі Дніпра, де по вечорах лунав дзвін церковних дзвонів, Оленька насолоджувалася хвилиною спокою. Тепла вода з ароматною піною змивала втому останніх тижнів. Сьогодні вона стала моєю дружиною, і її серце співало від щастя. Весілля минуло, метушня затихла, і вона нарешті змогла перевести дух. Заплющивши очі, вона несвідомо посміхнулася. Життя до шлюбу було звичайним, але тепер усе змінилося — я, Андрій, став її опорою.
Я старався бути ідеальним: дарував квіти, водив у гарні ресторани, говорив компліменти. Ми познайомилися на сайті знайомств, і спочатку вона не очікувала нічого серйозного. Але я приїхав на побачення з букетом її улюблених троянд, запам’ятавши кожну деталь, і повів не в кафе, а в найдорожчий ресторан міста. Вперше в житті Оленька почувалася принцесою.
Навіть зустріч із тещею, Наталією Михайлівною, не затьмарила її радості, хоча й пройшла не ідеально. Оленька так хвилювалася, що плутала слова, пролила вино на сукню й випадково збила вазу з фруктами. Теща назвала її «ніяковою дівчиськом», але я одразу встав на захист. Пізніше я пояснив, що мати просто переживала, і обіцяв, що вона полюбить Олену. Так і сталося — Наталія Михайлівна подзвонила, вибачилася й запропонувала допомогти з організацією весілля.
Оленька була радий. Вона не розбиралася в таких речах і думала, що все обмежиться росписом у ЗАГСі. Але я здивував її:
— Кохання, хіба ти не мріяла про справжнє весілля? Білу сукню, торт, музику, крики «гірко»?
Вона зніяковіла:
— Андрію, я б хотіла, але ти ж знаєш, моя зарплата — лише на основне.
Я легенько штовхнув її в плече:
— Наївна, хіба я про гроші? Все оплачу я. Навіть якби ти була мільйонеркою, я б поступив так само.
Наталія Михайлівна з ентузіазмом взялася за справу. Оленька ледве встигала за її ідеями: від вибору запрошень до кольору стрічок на букеті.
І ось — день весілля. Зранку її закрутило у вирі подій: зачіска, макіяж, сукня, фото. Свято пролетіло мов сон. Тепер, лежачи у ванні, вона згадувала момент, коли я одягнув їй на палець перстень. Вона здригнулася — вода охолола. Вийшовши, вона обтерлася, нанесла улюблений крем, розчесала волосся й одягла білизну, таку ж сяйливу, як її сукня. Вона посміхнулася, знаючи, що я чекаю її у спальні.
Але коли вона торкнулася дверей, то зупинилася, почувши голос тещі.
— Звідки вона тут? — подумала Оленька.
Прислухавшись, вона почула нашу розмову.
— Андрію, мені не подобається, як ти на неї дивишся, — шипіла Наталія Михайлівна. — Скажи, що мені здалося!
— Мам, Оленька — чудова. Годі нести дурниці, — мій голос звучав провиОленька пішла геть, і я зрозумів, що ніколи не пробачу собі цю помилку.
