Довгий шлях з Німеччини
Після довгої подорожі з Німеччини я, називатиму себе Оксаною, нарешті дісталася рідного села, де мене чекали сваха та мої діти. Дорога втомила: валізи, пересадки, аеропорти — усе це забрало останні сили. Та думка про близьких гріла душу. Я мріяла обійняти дітей і провести час у затишку, далеко від міської метушні. Моя сваха, нехай буде Ганна Степанівна, завжди славилась гостинністю, і я знала, що в її хаті мене чекає тепло.
Приїхавши, я розпакувала речі та трохи відпочила. Діти, яких я в думці звала Дарійкою та Юрком, одразу оточили мене, розповідаючи про свої селянські пригоди. Їхній сміх і жвавість миттєво розвіяли втому. Ганна Степанівна метушилась біло печі, готуючи щось смачне, і я з радістю долучилась до родинного гамору.
Розмова про паски
Коли трохи відійшла від дороги, ми з Ганною Степанівною сіли пити чай. На столі вже стояли вареники, домашнє варення та свіжий хліб — усе, що я так любила на селі. Я згадала, як минулого року сваха частувала нас своїми легендарними пасками, і запитала, де ж ті чудові паски. «Ви ж завжди хвалитеся своїми рецептами!» — сказала я з усмішкою, сподіваючись, що вона дістане з печі черговий кулінарний шедевр.
Але Ганна Степанівна раптом засміялася й відповіла: «Цього року не пекла. Ти ж сама привезла нам такий гарний кекс із Німеччини!» Я здивувалася, але потім згадала: справді, цього разу я привезла в подарунок німецький штоллен, куплений у дрезденської кондитерської. Він був великий, ароматний, з родзинками та мигдалем, і я сподівалася, що стане приємним сюрпризом для свахи.
Тепло рідного дому
Ганна Степанівна з цікавістю розглядала мій подарунок, а потім запропонувала спробувати його одразу. Ми порізали штоллен, і діти з захопленням кинулись на частування. Дарійка навіть сказала, що це «найсмачніший кекс на світі». Я дивилася на їхні щасливі обличчя і відчувала, як серце наповнюється радістю. У такі моменти розумієш, що родина — найголовніше, а решта, навіть втома від дороги, не має значення.
Поки ми пили чай, Ганна Степанівна почала розповідати про селянські новини: як сусід посадив новий сад, як місцеві хлопці перемогли у футбольних змаганнях. Я слухала, насолоджуючись її оповіддю. Вона завжди вміла створити затишок, де кожен почувався як удома. Я розповіла про свої враження від Німеччини, про ринки, де купувала продукти, і про те, як німці святкують родинні свята. Сваха слухала з інтересом, а потім сказала: «Ти, Оксанко, завжди везеш щось незвичайне. Дякую, що ділишся з нами світом!»
Діти та село
Після чаю я пішла з дітьми на прогулянку. Вони з захопленням показували свої улюблені місця: річку, де ловили жаб, і старий дуб, під яким влаштовували пікніки. Я раділа, що вони так вільно почуваються тут, далеко від міста. Дарійка розповіла, як бабуся вчила її плести вінки з польових квітів, а Юрко хвалився, що допомагав дідові лагодити паркан. Я слухала їх і думала, як важливо, щоб діти росли в такій любові та турботі.
Ввечері ми повернулися до Ганни Степанівни, і вона запросила нас на вечерю. На столі з’явився борщ, який, за її словами, готувала спеціально для мене. Я спробувала і не могла повірити, наскільки він був смачним — справжній селянський, сиСкільки б я не їздила світом, саме тут, в тіні старого дуба й під теплим дахом свахиного дому, я знаходила справжній дім.
