У мого чоловіка та його матері є велика чотирикімнатна квартира у старовинному будинку в історичному центрі Львова. Поряд із мамою мешкає її старша сестра, обидві вони вже давно удови. Квартира простора, з високими стелями, великими вікнами та дерев’яною підлогою, яка скрипить під ногами. Будинок зведений ще на початку минулого століття, і в ньому збереглася та особлива атмосфера старого міста: ліпнина на стелях, масивні двері, чавунні батареї. Але, попри красу, квартирі потрібен ремонт — сантехніка застаріла, проводка в деяких місцях ненадійна, а взимку у кімнатах буває прохолодно, тому що опалення не завжди справляється.
Ми з чоловіком живемо окремо, у своїй невеликій двокімнатній квартирі на Залізничному. У нас своє життя, робота, плани, але його мама часто запрошує нас до себе, особливо на родинні свята. Вона дуже гостинна, любить готувати й накривати на стіл: борщ, вареники, деруни, салати — усе як належить. Її сестра, тітка Оля, більше мовчить, але завжди допомагає на кухні. Вони разом ніби доповнюють одна одну: мама чоловіка — душа компанії, а тітка Оля — спокійна й мудра.
Однак є одна проблема, яка мене турбує. Мама чоловіка й тітка Оля вже немолоді, їм за сімдесят. Поки що вони справляються з побутом, але я бачу, що їм стає складніше. Прибирання у такій великій квартирі — це справжнє випробування, а походи до магазину за продуктами перетворюються на цілу подорож. Чоловік іноді допомагає з ремонтом чи відвозить їх на дачу, але у нас не завжди вистачає часу, щоб бути поруч постійно. Я пропонувала знайти помічницю по господарству, але мама чоловіка категорично проти: «Ми самі впораємося, не треба тут чужих людей!»
Нещодавно я дізналася, що в їхньому будинку планується капітальний ремонт. Це і добре, і погано. Добре — тому що будинок дійсно потребує оновлення: ліфт ламається раз на місяць, дах тече, а фасад виглядає зношеним. Погано — тому що під час ремонту мешканцям, можливо, доведеться тимчасово виїхати. І ось тут постає питання: куди? У мами чоловіка й тітки Олі немає іншого житла, а до нас у двокімнатну вони навряд чи помістяться. Чоловік каже, що можна зняти квартиру поряд, але я бачу, як мама хвилюється при самій думці про переїзд. Для неї цей будинок — не просто стіни, це спогади, історія, все її життя.
Я намагаюся знайти рішення. Може, варто переконати їх продати цю квартиру й купити щось менше, у сучасному будинку, де не доведеться хвилюватися через старі труби чи холодні зими? Але я знаю, що мама чоловіка ніколи не погодиться. Вона каже: «Ця квартира дісталася нам від батьків, тут росли наші діти, і я хочу залишитися тут до кінця». Тітка Оля мовчки киває, підтримуючи сестру.
Іноді я думаю, що, можливо, саме ми з чоловіком повинні переїхати до них. Квартира велика, місця вистачить усім. Але тоді доведеться змінити наш звичний уклад: я звикла до незалежності, до свого затишного куточка, де все влаштовано так, як нам зручно. До того ж я не впевнена, як ми всі зживемося разом — різні покоління, різні звички. Чоловік поки що жартує, каже: «Давай не поспішатимемо, як-небудь розберемося». Але я відчуваю, що рано чи пізно це питання доведеться вирішувати.
Поки що ми просто намагаємося частіше їх відвідувати, допомагати в дрібницях. Я привезла мамі електрочайник, щоб їй не доводилося мучитися з газом, а тітці Олі подарувала теплий плед — вона любить сидіти біля вікна й читати. Але я розумію, що це тимчасові рішення. Потрібно щось вирішувати з житлом, з їхнім комфортом і безпекою. Може, хтось із читачів підкаже, як краще вчинити? Як знайти баланс між повагою до їхніх бажань і турботою про їхнє здоров’я? Якщо у вас були схожі ситуації, поділіться, будь ласка, своїм досвідом.
Життя — це постійний пошук компромісу між тим, що ми хочемо, і тим, що потрібно робити. Іноді найважче — зрозуміти, коли варто боротися за принципи, а коли просто бути поруч із тими, кого любиш.
