«Як можна не помітити мене?» — сердилась Соломія, розглядаючи себе у дзеркалі й підфарбовуючи губи. «Нічого, скоро корпоратив, ось там я його точно причарую!» Ця історія про те, як моя подруга Соломія намагалася завоювати увагу колеги й що з цього вийшло.
Соломія та її впевненість
Соломія — моя подруга ще з університету. Їй 32, вона яскрава, доглянута, завжди в центрі уваги. Чоловіки обертаються на неї, а вона знає, як використовувати свою харизму. На роботі, у нашій невеликій IT-компанії у Львові, Соломія — справжня зірка. Вона працює у відділі маркетингу, завжди одягнена зі смаком, а її жарти на планерках смішать навіть найсуворішого боса.
Але недавно з’явився новий співробітник, Богдан, і він став для Соломії справжньою загадкою. Високий, симпатичний, з гарними манерами — одним словом, ідеальний об’єкт для її уваги. Та ось біда: Богдан, здавалося, взагалі не помічав її спроб фліртувати. Соломія розповідала мені, як запросила його на каву, а він чемно відмовився, посилаючись на зайнятість. Згодом вона «випадково» опинилася з ним у ліфті й спробувала зав’язати розмову, але він лише посміхнувся й вийшов.
«Я для нього надто ідеальна?»
Після чергового невдалого флірту Соломія зайшла до мене в кабінет і почала обурюватися: «Ну що, він іншої орієнтації, чи що? Як можна не помітити мене?» Вона стояла перед дзеркалом, поправляла волосся й підфарбовувала губи, ніби готувалася до нового «наступу». Я засміялася: «Соломія, може, він просто скромний? Чи в нього є дівчина?» Але вона була непохитна: «Ні, Наталю, тут щось не те. Я ж бачу, як він спілкується з іншими, а на мене — нуль реакції!»
Вона вирішила, що корпоратив, який мав відбутися через тиждень, стане її «зоряною годиною». Соломія купила нову сукню, записалася до стиліста й навіть продумала, як «випадково» опинитися поруч із Богданом за столом. «Ось там він точно не встоїть», — заявила вона з упевненістю.
Корпоратив та несподіваний поворот
Настав день корпоративу. Соломія була неперевершена: червона сукня, ідеальний макіяж, сяюча усмішка. Вона дійсно привертала погляди всіх колег, але Богдан, як на зло, тримався осторонь. Він танцював з іншими дівчатами, жартував з хлопцями, але до Соломії так і не підійшов. Я бачила, як вона почала хвилюватися, але продовжувала усміхатися.
У якийсь момент я помітила, що Богдан вийшов на балкон із нашим колегою Ярославом. Вони довго про щось розмовляли, сміялися, а потім я побачила, як Богдан поклав руку Ярославу на плече. Соломія теж це помітила й зблідла. «Наталю, ти бачила? — прошепотіла вона. — Це що, справді?» Я знизала плечима: «Може, вони просто друзі?» Але Соломія вже все для себе вирішила.
Що в результаті?
Після корпоративу Соломія трохи заспокоїлася, але все ж була засмучена. Вона зізналася, що їй не так боляче, як ніяково: «Я так старалася, а він, схоже, взагалі не цікавиться жінками». Згодом ми дізналися від колег, що Богдан справді у стосунках, і його партнер — чоловік. Соломія спочатку злилася на себе за те, що «не розгледіла», але потім розсміялася: «Ну, хоча б зрозуміло, чому я йому не сподобалася! А я вже думала, що зі мною щось не так».
Тепер Соломія жартує, що цей випадок навчив її не бути надто самовпевненою. Вона й надалі фліртує з колегами, але вже не так наполегливо. А з Богданом вони, до речі, подружилися — він виявився чудовим хлопцем, просто з іншими уподобаннями.
Історія Соломії нагадує: іноді наші сподівання розбиваються об реальність, але це не привід для розпачу. Життя — як полотно: не кожен мазок має стати шедевром, але кожен додає йому глибини. Головне — вміти сміятися над собою та не боятися нових знайомств, адже кожна людина — це окрема історія, яку варто поважати.
