У святкову ніч, коли вся наша родина зібралася за святковим столом, моя донька Ярина та її чоловік Дмитро вирішили влаштувати сюрприз. Вони дістали конверт, де було написано, хто у них народиться — хлопчик чи дівчинка. Коли вони оголосили, що у нас буде друга онука, я відчула радість, змішану з легким здивуванням. Ще одна дівчинка в родині — це ж не проблема, правда? Але в глибині душі я задумалася, як ця новина змінить наше життя.
Ми з чоловіком, Олексієм, завжди мріяли про велику родину. Ярина — наша єдина донька, і коли вона вийшла заміж за Дмитра, ми були щасливі. Вони чудова пара: Ярина — вчителька початкових класів, добра та турботлива, а Дмитро — програміст, спокійний і надійний. Два роки тому у них народилася перша донечка, Софійка, наша маленька принцеса. Вона стала центром нашого світу: її перші кроки, перші слова, сміх — усе це наповнювало наш дім радістю. Ми з Олексієм часто приїжджали до них, допомагали з малям, а іноді забирали її до себе, щоб дати молодим трохи відпочити.
Коли Ярина розповіла, що знову вагітна, ми були в захваті. Друга онука чи, можливо, онук — яка різниця, головне, щоб дитина була здоровою. Але Ярина з Дмитром вирішили зробити з оголошення статі дитини цілу подію. Вони назвали це «гендер-вечіркою» — модна штука, про яку я дізналася від них. Ідея була в тому, щоб зібрати близьких і разом відкрити конверт із результатами УЗД. Вони обрали для цього новорічну ніч, щоб зробити момент ще особливішим.
Вечір 31 грудня був чарівним. Дім Ярини й Дмитра сяяв гірляндами, на столі стояли олів’є, мандарини, шампанське. Софійка бігала навколо ялинки, намагаючись зловити мішуру, а ми всі сміялися й піднімали тости за минулий рік. Коли пробило одинадцять, Ярина плеснула в долоні й сказала: «Час!» Дмитро приніс білий конверт, прикрашений золотою стрічкою. Всі замовкли, навіть Софійка, ніби відчула вагу моменту.
Ярина з посмішкою почала: «Ми з Дмитром так щасливі, що скоро нас стане більше. І ми хочемо, щоб ви дізналися першими, хто це буде». Дмитро розрізав конверт, і вони разом дістали картку. На ній було написано: «Це дівчинка!» Ярина зареготала, Дмитро обійняв її, а Софійка залопотіла в долоні, хоч навряд чи зрозуміла, що відбувається. Ми з Олексієм переглянулися й зааплодували. «Ще одна дівчинка! Яка чудовість!» — сказала я, обіймаючи Ярину.
Але, зізнаюся, в той момент у голові промайнула думка: а що, якщо вони чекали хлопчика? Я помітила, як Дмитро швидко посміхнувся, але в його очах було щось ще — можливо, легке розчарування? Чи мені здалося? Пізніше, коли ми з Яриною прибирали зі столу, я запитала: «Ви раді, що буде дівчинка?» Вона кивнула: «Мамо, звісно! Софійка матиме сестричку, вони будуть дружити. А Дмитро вже мріє, як буде їх обох пестити». Її слова заспокоїли мене, але я все одно задумалася.
У нас з Олексієм ніколи не було уподобань, хлопчик чи дівчинка — головне, щоб дитина була бажаною. Але я знаю, що для деяких батьків стать дитини важлива. Дмитро, наприклад, якось згадував, що хотів би сина, з яким можна грати у футбол або лагодити машину. Я бачила, як він возиться із Софійкою, заплітає їй косички, але, можливо, в глибині душі він сподівався на хлопчика? А Ярина? Вона завжди казала, що хоче велику родину, але я помітила, що вона трохи втомилася — Софійка ще маленька, вимагає багато уваги, а тут ще одна донечка.
Наступного дня я поговорила з Олексієм. Він, як завжди, був спокійний: «Людо, головне, що вони щасливі. Дві дівчинки — це ж чудово. Будуть як сестри, як подружки». Але я не могла позбутися думок. Я згадала, як сама чекала Ярину. Тоді не було жодних УЗД, і ми з Олексієм просто раділи, що буде дитина. А тепер усе так ускладнює: ці гендер-вечірки, очікування, обговорення. Може, ми самі себе накручуємо?
Через тиждень Ярина подзвонила й розповіла, як вони з Дмитром вибирають ім’я для малюка. Вони вже вирішили, що, швидше за все, назвуть її Марічкою. Софійка, почувши про сестричку, тепер щодня питає, коли вона «прийде». Ярина сміється, каже, що все буде добре, але я чую в її голосі легку тривогу. Вагітність, догляд за Софійкою, робота — усе це непросто. Я запропонувала допомогти: можу приїжджати частіше, забирати Софійку на вихідні. Ярина погодилася, і я відчула полегшення. Хочу, щоб вона знала, що ми з Олексієм завжди поруч.
Ця новорічна ніч запам’ятається мені надовго. Не лише через оголошення про другу онуку, але й через те, як вона нас об’єднала. Я дивилася на Ярину, Дмитра, Софійку й думала: яка ж у нас прекрасна родина. Так, будуть труднощі, будуть безсонні ночі, але будуть і моменти щастя. Я вже уявляю, як дві сестрички бігатимуть по домі, сміятимуться, свариЯ знаю, що наша родина буде ще міцнішою, адже любов — це те, що справді об’єднує нас усіх, незалежно від того, хто з’являється в нашому житті.
