Таємниці, які зруйнували родину
Соломія приготувала бутерброди, заварила чай і сіла на кухні у своїй квартирі в передмісті Львова, чекаючи на свекруху. Пролунав дзвінок у двері.
— Дякую, що прийшли! — скрикнула Соломія, відчиняючи двері і побачивши Марію Іванівну.
— Чого так терміново? Що ти хотіла сказати? — насторожено запитала свекруха.
— Заходьте на кухню, у мене для вас сюрприз! — посміхнулася Соломія, приховуючи хвилювання.
Марія Іванівна пішла за нею.
— Ну, що там за сюрприз? — повторила вона, сідаючи.
— Ось, дивіться! — Соломія поклала перед нею аркуш паперу.
Свекруха пробігла очима по рядках і ахнула, її обличчя побіліло.
Соломія сиділа у спальні, затуливши вуха руками, але різкий голос Марії Іванівни пробивався навіть крізь стіни. Здавалося, свекруха шкребле по її душі іржевою ложкою, вивертаючи все до останньої краплі, залишаючи лише порожнечу й біль.
Соломія давно зрозуміла, що зі свекрухою не знайти спільної мови. Але чому чоловік, Олег, знову не заступився за неї? Невже він не бачить, як матір принижує його дружину? Вона знала, що він любить її, але його мовчання розривало серце. Що коїться в їхній родині?
Марія Іванівна вміла тиснути. Її улюбленою справою було дорікати Соломії за те, що та не може народити їй онуків. Минуло три роки зі весілля, а дітей усе не було. І, звичайно, винувата була Соломія — хто ж ще? Аж ніяк не її коханий син!
Від першого дня свекруха не взлюбила невістку. Ще до знайомства вона вирішила, що її Олежко вартий кращої партії. Коли він привів Соломію додому — батька вже не було в живих — це читалося в кожному її погляді: стиснуті губи, холодний тон, жодної усмішки.
Але Соломія була занадто закохана, щоб помічати такі “дрібниці”. Усі знають, що ідеальних свекрух не буває. До того ж вони з Олегом жили окремо, у його затишній квартирі в центрі міста. Весілля було скромним, але щасливим. Соломія й Олег, обидва за тридцять, прийняли рішення про шлюб усвідомлено. Вони були гарні, успішні, поділяли спільні інтереси. Їхнє життя здавалося ідеальним.
Про дітей вирішили не затягувати — Соломії було вже майже тридцять. Але час минав, а довгоочікувана вагітність не наставала. Для молодих це не було трагедією — вони могли почекати, насолоджуючись один одним. Але Марія Іванівна чекати не хотіла.
— Ти за циклом слідкуєш? — суворо питала вона при кожному візиті. — Треба бути уважнішою!
Соломія морщилася від таких питань. Її, виховану в інтелігентній родині, коробила нетактовність свекрухи. Хотілося поставити її на місце, але вона любила Олега, а він обожнював матір. ОбразСоломія вийшла з дому, не обертаючись, і перший раз за останні роки відчула, що дихає на повні груди.
