**Покарання за жарт**
П’ятнадцять років разом. Звичайна сім’я з Харкова: Тарас і Марічка, двоє дітей — Богдан і Соломія. Щасливі, дружні, з міцними родинними зв’язками. Всі знайомі вважали їх ідеальною парою. Жили злагоджено, без скандалів, у теплі й повазі. Здавалося, ніщо не може зруйнувати їхнє щастя.
Тарас був жартівником, майстром розіграшів. І не безневинних, а таких, від яких у людей мороз по шкірі пробігав.
Він міг загорнути шматок глини в цукеркову обгортку — ніхто не помічав підміни, поки не відкусить. Або заповнити печиво зубною пастою. Обожнював налити квас у пляшку з коли — ніхто не очікував такого сюрпризу. Одного разу на свята гості, сподіваючись на ніжний крем у торті, отримували шматок мила. Тарас реготав до сліз, інші ж не завжди.
— Тарасе, будь ласка, — благала Марічка. — Хай хоча б ювілей пройде спокійно. Без твоїх витівок.
— Гаразд, клянусь, жодного жарту, тільки свято, — обіцяв він у день їхньої хрустальної весільної річниці.
Дому готувалися до гостей. Марічка готувала на кухні, діти прикрашали вітальню. Тарасу дали довгий список продуктів, і він вирушив до магазину. Повернувся через дві години. Але біля будинку його чекав перший сюрприз — хтось припаркувався на його місці.
Трохи побурчавши, він залишив записку «порушнику» і поставив авто у дворі. Сумки були важкі, але він поспішав — без тих продуктів стіл не вдасться.
Піднявся додому. Виймає ключ — не повертається. Піт виступив на лобі. Дверний дзвінок теж звучав інакше, не так, як зазвичай. Двері відчинилися, і…
Перед ним стояла незнайома жінка у халаті, з пінками на волоссі.
— Ну нарешті! Ми вже весь магазин обдзвонили! Де продукти? — сердито кинула вона.
Тарас остовпів.
З’явився чоловік жінки — кремезний, добродушний чолов’яга на ім’я Юрко.
— Галю, мабуть, це кур’єр.
— Скільки з нас? Де чек? — Галя вже рилася у пакетах.
— Пробачте… — голос Тараса задрижав. — Це ж моя квартира. Вулиця Соборна, 12, квартира 17?
— Так, все вірно. Ми купили її п’ять років тому у жінки з дітьми. Здається, її звали Марічка, а дітей — Богдан і Соломія.
Тарас ледве не випустив пакети. Серце стиснулося. Він витягнув паспорт, показав прописку. Все вірно — квартира 17.
— Заходьте, подивіться, — запропонувала Галя.
Він увійшов… і опинився у незнайомому місці. Меблі чужі. Стіни перефарбовані. Нічого знайомого. Голова закрутилася. Він впав на стілець. З’явилися діти Галі — приблизно того ж віку, що й його. Сміх, голоси, галас. Все це нагадувало кволий сон.
Він дістав телефон. Подзвонив Марічці.
— Марічко… що відбувається? ДеТарас розумів, що цього разу жарт обернувся проти нього, і тепер він назавжди зрозумів, якою буває розплата за безглузді витівки.
