Ти коли-небудь бачив людину свого віку й подумав: “Нічого собі! Я ж точно не виглядаю настільки старенький… правда?” 😅
Ось що сталося з моєю подругою:
— Мене звати Оксана. Я чекала на автобус на зупинці, а коли залізла всередину, помітила бейдж водія. Там було його повне ім’я — і воно мені щось нагадало.
Раптом я згадала високого гарного хлопця з чорним волоссям, в якого була шалено закохана у школі… майже 35 років тому.
На хвильку мене пройшла думка: “Невже це він? Той хлопець, про якого я таємно мріяла?”
Але коли я уважно подивилася на водія, ця ідея здалася мені смішною.
Він був лисий, сивий, зморшкуватий, з маленьким животиком — і виглядав наче набагато старший!
Та все одно я не втрималася й запитала:
— Вибачте, а ви випадком не вчилися в школі №35?
— Так, вчився! — відповів він із посмішкою.
— А в якому році закінчили?
— 1982-го… А чого ви питаєте?
Тоді я випалила:
— Та ми ж з вами однокласники!
Він уважно подивився на мене…
І тоді…
ЦЕЙ ЧОЛОВІК…
ЛИСИЙ,
СИВИЙ,
ЗМОРШКУВАТИЙ,
ТРОХИ ПОВНІШИЙ,
ІЗ ВТОМЛЕНИМИ ОЧИМА ТА ПОВІЛЬНОЮ ХОДОЮ…
ПИТАЄ МЕНЕ:
— А ви який предмет викладали, пані?
😑
З того дня я ніколи не суджу про людей за їхнім виглядом.
Хоча зізнаюся… наступного разу, коли вийшла на вулицю, я доклала набагато більше зусиль до свого образу! 😉
Ну що, як тобі така жаха? 😆
