Нове життя Юлії: від осуду до прийняття
Фаїна ледь зійшла з автобуса. Ноги заніміли, суглоби боліли, а валіза здавалася вдвічі важчою. Пасажири квапливо розбирали речі, розходились, залишаючи за собою шелест кроків та гуркіт від’їжджаючого транспорту. Фаїна, як завжди, не поспішала. Дома її ніхто не чекав. Вона відійшла трохи вбік, глибоко вдихнула повітря, насичене запахом мокрого листя, і вперше за довгий час відчула — повертається не просто до квартири, а до себе.
Шкільна подруга давно запрошувала її в гості. Вони провели тиждень на дачі — природа, тиша, нескінченні розмови. Та в останні дні Фаїна усвідомила: їй бракує власної ліжка, своєї чашки до чаю і навіть тихого дзвінку кухонного годинника.
Чоловік помер сім років тому. Спочатку вона плуталась, не знала, як жити на самоті. А потім звикла. Донька вийшла заміж, виїхала до Києва — дзвонить нечасто. Самотність стала звичною, як старий плед, яким кутаєшся взимку.
— Жінко, це ваше? — водій показав на валізу, що самотньо стояла біля автобуса.
— Моє, — кивнула Фаїна і потягнула її до міської зупинки.
Автобус несівся мокрою дорогою, у калюжах відбивалися шматочки неба. Місто зустрічало знайомими будинками, звичними краєвидами, сивими тополями біля узбіччя. Тут вона виросла, вийшла заміж, народила дитину — і ось тепер поверталася, ніби з великого кола, у ту саму точку.
Біля під’їзду, як завжди, сиділи дві вічні вартові — Надія й Марія. Обидві пухкі, як пампушки з варенням, безперестанку щось обговорювали та пильно оцінювали кожного, хто проходив повз.
— Та звідки це ти, Фаїнко? — враз впілися в неї поглядами.
— До подруги їздила, — коротко відповіла вона, вже тягнулася до дверей, але її спинили.
— Поки тебе не було, у вас там усі догори дриґом…
— У сорок третю квартиру заїхала! Дівчина худорлява, на вінику схожа!
— Меблі нові завозили! Джип приїжджав! А кіт у неї — білий, пухнастий!
— Повія, одразу видно! А чоловік у неї старий, у діди їй годиться!
Фаїна мовчки вислухала — сусідки, як завжди, знали все й усіх. Запитай у них, хто на кладовищі з ким спить — і то розкажуть. Головне, що ремонт зробили без неї — стіни не тремтіли від дрилі.
Квартиру зустріли тиша й знайомий запах пилу. Чайник на плиті, гарячий душ, улюблена чашка — усе на місці. Вона тільки влаштувалася біля телевізора, як у двері подзвонили.
На порозі стояла та сама «віник». Дівчина справді була вражаючою: засмагла, з світлим волоссям, у коротких шортах, з тонкими руками. Але в очах — щось більше: втома, обережність, туга.
— Добрий день, я ваша нова сусідка. Почула кроки, вирішила познайомитись. Мене звати Юля.
Ім’я прозвучало несподівано просто. Не Мілена, не Анжеліка — Юля.
Фаїна запросила її на чай. Дівчина виявилася вихованою, розумною. Без жеманства, без пихи.
— Напевно, уже розповіли вам про мене? — з посмішкою запитала Юля.
— Щось чула, — чесно відповіла Фаїна. — Але я вірю очам.
Юля поступово розкрилася. Розповіла свою історію: про п’яного батька, про втечу з рідного села, про чоловіка, який прихистив, дав житло, освіту. Один-єдиний чоловік у її житті. Так, він був одружений. Але вона ні в кого нічого не відібрала.
— Люди судять по фасаду, — тихо промовила Фаїна. — А всередину не зазирають. Не хвилюйся, я тебе розумію.
Помалу між ними виник зв’язок — тихий, теплий, майже рідний. Фаїна навіть запросила Юлю на свої іменини. Сусідки носом крутнули: «І її покликала?» — але потім прийшли самі. У блискучих сукнях, із закусками, з недовірою.
Юля допомагала нарізати салати, була в скромних штанах і блузці — лагідна, добра, привітна. Навіть Надія з Марією поступово розтанули. А коли Юля заспівала «Червону руту», підхопили всі. До кінця вечора, добре під чаркою, чоловік однієї з них роздавав компліменти відразу трьом. Але ніхто не образився. Того вечора вони були майже подругами.
А потім почалося справжнє життя. Юля знайшла роботу, вийшла заміж, народила доньку. Марія сиділа з малечею, Надія носила борщ.
Минуле забулося. Залишилася лише тепла, щира жінка на ім’я Юля — з добрим серцем, з відвертим поглядом. І хіба це не головне?
Кожному в цьому житті потрібен шанс. А іноді — просто той, хто скаже: «Я тебе розумію».
