**Тіньова роль**
Олена вперше задумалася про розлучення через півроку після весілля. Але тест показав дві смужки, і думка розчинилася в хвилях ранкового токсикозу.
Вперше вона побачила Максима у барі, куди її затягли колишні одногрупниці з хореографічного училища — “хай раз повеселишся”. Впевнений у собі чоловік із дорогими годинниками сидів за стійкою, перегортаючи документи, і здався їй людиною з іншого світу.
— Ти занадто гарна, щоб сумувати, — сказав він, коли вона залишилася сама за столиком — подруги побігли попудрити носи.
Він говорив ще щось, Олена не може пригадати. Пам’ятає лише, що його голос звучав як теплий коньяк — насичено, з оксамитовими нотками.
Максим був старший на вісім років, володів часткою у сімейному бізнесі з продажу побутової хімії. Олена привернула його увагу тим, що була абсолютно недоречною у цьому барі, ніби потрапила туди вперше.
Тонка, гарна, і, як він зрозумів під час розмови, скромна в бажаннях. Виросла в бідній родині, все дитинство працювала на мрію про балет, потім отримала травму і перекваліфікувалася на тренерку.
Коротше, молода, бідна, наївна. Ідеально підходила на роль дружини. Він сказав про це матері того ж вечора, коли вони познайомилися:
— Здається, я знайшов дівчину, яка народить тобі довгоочікуваних онуків.
Коли через три місяці Максим зробив Олені пропозицію, її мати плакала від щастя:
— Нарешті ти будеш забезпечена!
Майбутня свекруха, Ганна Петрівна, не соромлячись, оглянула наречену з усіх боків, як породисту кобилу:
— Гарна дівчина. Беремо.
Усі клопоти з організацією весілля сім’я нареченого взяла на себе.
— Ти не проти жовтого торта? — спитала свекруха в Олени. — Жовтий — колір нашої фірми.
Наречена посміхнулася:
— Звичайно, як ви скажете.
У медовий місяць молодята полетіли до моря. Вже в літаку Максим попередив:
— Мама хвилюється, якщо я довго не на зв’язку. Дзвонитимемо двічі на день — вранці й увечері. Раджу записувати враження чи фотографувати — мама любить подробиці.
Після повернення почалося життя Олени в новій родині.
— Мама просила передати, — Максим поклав перед нею блокнот у шкіряній палітурці, — це список наших сімейних традицій. Дні народження, роковини, поїздки на дачу…
Олена перегортала сторінки:
5 січня — день тітки Марії. Квіти: білі хризантеми.
23 лютого — привітати дядька Івана. Найкращий подарунок — міцний алкоголь.
Перша неділя червня — сімейний виїзд на шашлики.
Кожну неділю — сімейна обідня. Дрес-код: класика.
Розклад був досить щільним і, схоже, непохитним.
— І… як мені вписати сюди час для моїх справ? — несміливо спитала вона.
Максим засміявся, похапав її по волоссю:
— Твої справи — це і є наші справи, кохана.
Весь тягар свого становища Олена усвідомила через тиждень.
— Ти куди? — Максим перекрив їй вихід у прихожій.
— На курси масажу… Домовлялися ж.
— Ні. Мамі сьогодні потрібна допомога у магазині.
— Але я…
— Олено, — він м’яко взяв її за підборіддя. — Ми сім’я. У нас сімейний бізнес. Ти хочеш бути частиною сім’ї?
А в неділю під час сімейного обіду свекруха сказала:
— Тобі потрібно кинути роботу у фітнес-клубі. Ти вчора непогано впоралася, а в магазині не вистачає касира.
— Але я…
— Ти ж хочеш бути корисною для сім’ї? — підняла брову Ганна Петрівна, потім глянула на сина: — Чи ні?
Максим мовчки кивнув і продовжив різати стейк. Питання, як завжди, не підлягало обговоренню. Ролі розписані, завдання поставлені. Треба виконувати.
Тієї ночі Олена вперше задумалася про розлучення. Навіть не так. Про втечу. Лежала у ванній, слухаючи, як вода капає з крана, і уявляла, як скаже батькам, що жахливо помилилася й не хоче бути безмовною лялькою.
«Ти з глузду з’їхала? Хочеш назад у злидні? Він же забезпечує тебе!» — почула«Ти з глузду з’їхала? Хочеш назад у злидні? Він же забезпечує тебе!» — почула вона голос матері ще до того, як відкрила рота.
